ЕТИЧНІ ДЕЛЕМИ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ В ПРОЦЕСІ ВПРОВАДЖЕННЯ ІНКЛЮЗИВНИХ ПРАКТИК

Анотація

Вступ. Впровадження інклюзивних практик у соціальну роботу створює простір складного етичного вибору, де стандартні протоколи часто вступають у конфлікт із правами конкретної людини на самовизначення та приватність. Професійна діяльність фахівця в таких умовах вимагає не лише технічних навичок, а й глибокої ціннісної рефлексії для балансування між безпекою клієнта, вимогами громади та принципами соціальної справедливості. Аналіз типових моральних дилем дозволяє виробити дієві стратегії підтримки, які мінімізують ризики професійних помилок і забезпечують реальну, а не формальну інклюзію. Особлива роль у цьому процесі належить формуванню етичної стійкості фахівця, що дозволяє впевнено діяти в умовах правової та соціальної невизначеності. Розширення меж інклюзії вимагає не просто механічного виконання посадових інструкцій, а переосмислення самої філософії соціальної підтримки, де інтереси особистості стають центральним орієнтиром. Систематизація накопиченого досвіду та виокремлення дієвих стратегій етичного реагування створюють надійне підґрунтя для розбудови безбар’єрного простору, де кожен учасник взаємодії почувається захищеним і визнаним. Мета статті полягає у теоретичному обґрунтуванні та систематизації основних етичних дилем, що виникають у діяльності соціальних працівників під час впровадження інклюзивних практик, а також у визначенні стратегій їх розв’язання на засадах прав людини та соціальної справедливості. Наукова новизна дослідження полягає у визначенні механізмів розв’язання етичних дилем, що виникають під час впровадження інклюзії. Висновки. Узагальнено, що етичний вимір є засадничим чинником успішності інклюзивних процесів у соціальній роботі. Систематизовано основні етичні дилеми, що виникають у площині конфліктів між автономією клієнта та опікою, а також конфіденційністю та мультидисциплінарною взаємодією. Обґрунтовано стратегії подолання моральних колізій через упровадження моделей «практичної мудрості», діалогічної взаємодії та супервізійної підтримки. Визначено, що подальші розвідки мають бути спрямовані на емпіричну перевірку цих стратегій у діяльності мультидисциплінарних команд та розробку програм деонтологічної підготовки фахівців.