ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ МІЖНАРОДНИХ І ВІТЧИЗНЯНИХ ПРАКТИК ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ УСПІШНОСТІ СТУДЕНТІВ В ОСВІТНЬОМУ СЕРЕДОВИЩІ УНІВЕРСИТЕТУ

Анотація

Вступ. Соціальна успішність студентської молоді є стратегічним ресурсом людського потенціалу та дедалі вагомішим предметом наукової рефлексії в дискурсі сучасної вищої освіти. В умовах повномасштабного збройного вторгнення та масового вимушеного переміщення населення зазначена проблема набула принципово нових форм і масштабів, актуалізувавши необхідність переосмислення підходів до інституційної підтримки здобувачів та розроблення стандартизованих інструментів оцінювання їхніх соціальних компетентностей. Метою роботи є здійснення порівняльного аналізу підходів до формування соціальної успішності студентів у західноєвропейській, англо-американській та вітчизняній системах вищої освіти, виявлення міжнародних моделей та обґрунтування пріоритетних напрямів їх адаптації в університетському середовищі України. Наукова новизна. Систематизовано міжнародні моделі формування соціальної успішності студентів, які не набули системного застосування у вітчизняній вищій освіті: розбудова соціального капіталу, чотиривимірна взаємна підтримка студентів, змішане навчання для розвитку гнучких навичок, гріт-програми та розвиток емоційного інтелекту, трирівнева системна модель, проблемно-орієнтоване навчання з рольовими симуляціями і самопідсилювальний цикл першого семестру. Здійснено порівняльний аналіз підходів у системах вищої освіти Фінляндії, Нідерландів, Німеччини, Великої Британії, Ірландії, США, Канади та України за показниками ключових концептів, основних форм підтримки, позиції студента та механізмів оцінювання результатів. Висновки. Встановлено, що соціальна успішність є операційним, вимірюваним і педагогічно керованим феноменом, цілеспрямоване формування якого передбачає системне проєктування університетського освітнього середовища. Спільним знаменником усіх ефективних міжнародних моделей є три принципи: суб’єктна позиція студента як запорука автентичної самореалізації, системність педагогічного проєктування університетського середовища та доказовість і вимірюваність результатів. Вітчизняна педагогічна традиція, попри значний виховний потенціал, потребує концептуального оновлення в напрямі посилення суб’єктності здобувачів у конструюванні власної освітньої траєкторії, запровадження стандартизованих інструментів діагностики соціальних компетентностей і розбудови цілісних інституційних механізмів супроводу студентів у закладах вищої освіти.