ТЕХНОЛОГІЇ ЗАЛУЧЕННЯ ВОЛОНТЕРІВ ДО НАДАННЯ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

Анотація

Вступ. У статті здійснено систематизацію технологій залучення волонтерів до надання соціальних послуг в умовах воєнного стану та визначено напрями їх удосконалення з опорою на зарубіжний досвід управління волонтерськими ресурсами в кризах. Теоретико-методологічну основу становлять нормативно-правовий і порівняльний аналіз, а також узагальнення практик органів влади, міжнародних організацій і громадського сектору. Показано, що воєнний стан в Україні (введений 24.02.2022) актуалізує потребу у швидких, доступних і орієнтованих на комплексні потреби населення соціальних послугах, а також посилює значення механізмів координації дій державних/комунальних надавачів, громадських організацій і волонтерських спільнот. Мета роботи. Особливу увагу приділено екстреним (кризовим) послугам та переходу до ведення випадку після стабілізації ситуації, що вимагає побудови міжсекторальних маршрутів перенаправлення і мультидисциплінарної взаємодії. Розкрито набір ключових технологій залучення: потребоорієнтоване планування волонтерства; цифровий рекрутинг і матчинг; інституціоналізація співпраці через договори/протоколи; мережеві громадські хаби; компетентнісне навчання й сертифікація; інтеграція волонтерів у ведення випадку; технології безпеки та «duty of care» для волонтерів. Наукова новизна. Наведено українські кейси (зокрема платформи для мобілізації волонтерів, практики психосоціальної підтримки, догляду вдома, розвиток центрів життєстійкості) як емпіричні підтвердження ефективності зазначених технологій. Запропоновано інноваційні напрями модернізації технологій залучення волонтерів: протоколи роботи зі спонтанними волонтерами, цифрові мікрокваліфікації, аналітика потреб і навантаження, посилення психосоціальної підтримки волонтерів та стандартизація якості. Висновки. Таким чином, ключові технології залучення волонтерів у воєнний час: потребоорієнтоване планування; цифровий рекрутинг і матчинг; інституціоналізація взаємодії через договори і локальні протоколи; мережеві хаби (зокрема центри життєстійкості); компетентнісне навчання й сертифікація; інтеграція волонтерів у ведення випадку / мультидисциплінарні команди; технології безпеки й психосоціальної підтримки волонтерів. Перспективи подальших досліджень доцільно пов’язати з: розробленням показників якості та результативності волонтерської участі у соціальних послугах Українські кейси.