РЕАБІЛІТАЦІЙНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ОСОБИСТОСТІ: ПСИХОДІАГНОСТИЧНІ ТА ПРАВОВІ АСПЕКТИ

Анотація

Вступ. У статті ґрунтовно розглядається актуальна наукова проблема визначення та оцінювання реабілітаційного потенціалу особистості в умовах сучасних суспільно-політичних викликів, що зумовлені повномасштабною військовою агресією проти України. Масштабна травматизація цивільного населення та військовослужбовців, стрімке зростання кількості осіб з первинними та набутими обмеженнями життєдіяльності, а також загальне виснаження адаптаційних ресурсів нації потребують вивчення підходів для відновлення життєдіяльності людини. Мета роботи на основі аналізу сучасного нормативно-правового забезпечення теоретично обґрунтувати зміст поняття «реабілітаційний потенціал особистості», в межах біопсихосоціальної моделі систематизувати його структурні рівні та визначити психодіагностичний інструментарій для їх оцінювання. Наукова новизна. У дослідженні вперше на концептуальному рівні поєднано аналіз законодавства України у сфері охорони здоров’я та соціального захисту із конкретним діагностичним набором інструментів. Уточнено зміст поняття «реабілітаційний потенціал особистості», який запропоновано диференціювати за трьома взаємозалежними векторами: біологічний рівень (аналіз функціональних резервів систем організму та соматичного статусу); психологічний рівень (що включає мотиваційно-смисловий, емоційно-вольовий, когнітивний та особистісно-рефлексивний компоненти); соціальний рівень (охоплює адаптаційно-комунікативну, професійно-реалізаційну, сімейно-побутову та середовищну складові). Новизна полягає у розширенні наукового розуміння соціального компонента реабілітаційного потенціалу. Висновки. Проведене дослідження дозволяє констатувати, що реабілітаційний потенціал особистості є динамічною, багаторівневою характеристикою, яка залежить від синергії біологічних можливостей організму, стійкості психологічних конструктів та фасилітуючого впливу соціального оточення.