ЕКОЛОГІЯ ТА ЕКОЛОГІЧНА ОСВІТА В Е ПОХУ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ ТА В КОНТЕКСТІ ІНКЛЮЗИВНОГО І ГЛОБАЛЬНОГО РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВА

Анотація

У третьому тисячолітті прискореними темпами відбувається формування глобальних структур – економічних, політичних, культурних, соціальних. Нині жодна країна світу не може вважати себе самодостатньою. Посилення взаємозв’язку світового співтовариства Е. Гідденс назвав глобалізацією. Із сучасної точки зору можна сказати, що «глобалізація – це процес перетворення неоднорідного світового соціального простору на єдину глобальну систему, в якій рухаються потоки інформації, ідеї, цінності та їх носії, капітал, товари, послуги, стандарти поведінки та мода, вільно змінюючи світогляд, діяльність соціальних інститутів, спільнот та індивідів, механізми їх взаємодії». Прискорювачем глобальної трансформації є глобальна переорієнтація культури, а відповідно й освіти. Стратегічним завданням світової спільноти є створення глобальної мережі екологічної освіти, в якій усі освітні системи включають ознайомлення з екологічними проблемами, що стоять перед людством, і формують розуміння взаємозв’язку людини, суспільства і природи в планетарному масштабі. Розробка загальної стратегії екологічної освіти та збереження природи, координація зусиль різних країн у цій сфері здійснюється на рівні Організації Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО). Одним зі спірних моментів на всіх форумах, що відбуваються, є проблема спрямованості екологічної освіти. Фундаментальне питання полягає в тому, чи має бути зосереджена увага на природному середовищі (навколишньому середовищі) чи на природному світі. Незважаючи на те, що саме перша орієнтація в екологічній освіті (на природу як навколишнє середовище) отримала найбільший розвиток у світі та підтримку на міжнародному рівні, останнім часом усе більше фахівців приходять до розуміння того, що без акценту на екологічну освіту та природного світу комплексне вирішення проблеми екологічної кризи неможливе. Екологічна освіта та екологічне виховання має бути інклюзивне із залученням та збільшенням ступеня участі всіх громадян у соціумі, а також спрямоване на формування, по-перше, системи уявлень про світ природи як сукупності конкретних природних об’єктів (та їх комплексів), по- друге, суб’єктивного ставлення до природних об’єктів як до таких, що мають унікальність, неповторність і самоцінність, по-третє, забезпечення непрагматичної взаємодії з ними.