ЧИ ГОТОВІ МИ ДО РОБОТИ З ТРАВМОЮ? САМООЦІНКА ТРАВМОІНФОРМОВАНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ СОЦІАЛЬНИХ ПРАЦІВНИКІВ

Анотація

Вступ. Актуальність дослідження зумовлена різким зростанням кількості запитів, пов’язаних із психотравмуючими подіями, та потребою в адаптації соціальних сервісів до роботи з особами, які мають досвід травматизації. У статті представлено результати комплексного аналізу самооцінки когнітивного та праксеологічного компонентів готовності соціальних працівників до впровадження травмоінформованого підходу. Мета роботи. Дослідження фокусується на самооцінці обізнаності фахівців із концептами гострої та комплексної травми, механізмами адаптації клієнтів і вікарною травматизацією. Емпіричний етап реалізовано у форматі передтренінгового зрізу (n=54). Наукова новизна полягає у виявленні суттєвої диспропорції в структурі професійної готовності: між високим рівнем емпатичного сприйняття адаптивної природи травми (72,2% респондентів демонструють розуміння того, що симптоми клієнта є стратегіями виживання) та значним дефіцитом конкретних інструментальних навичок. Зокрема, ідентифіковано критичну «сліпу пляму» професійної рефлексії – низьку обізнаність стосовно вікарної травматизації (лише 33,3% опитаних усвідомлюють ризики для власного ментального здоров’я) та виражену професійну невпевненість у застосуванні практичних технік стабілізації клієнтів. Висновки. Аналіз засвідчив скепсис фахівців щодо реалізації принципів травмоінформованості в ієрархічних інституційних контекстах. Доведено, що готовність соціальних працівників має високий етичний потенціал, проте потребує негайного інструментального підкріплення. Констатовано потребу в переході від ознайомчих тренінгів до довгострокових програм професійного супроводу, які б включали відпрацювання конкретних стабілізаційних навичок, впровадження регулярної супервізії та реформування організаційного дизайну соціальних інституцій у напрямку створення безпечного середовища як для клієнтів, так і для персоналу.