СУЧАСНИЙ СТАН МЕДИКО-СОЦІАЛЬНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ОСІБ ПОХИЛОГО ВІКУ ТА ШЛЯХИ ЇЇ ВДОСКОНАЛЕННЯ

Анотація

Старіння населення – одна з найважливіших проблем, яка на даний час набуває величезного значення для економічної та соціальної політик усіх країн світу. Закономірним наслідком старіння населення є зростання потреб у медичному обслуговуванні, соціальних послугах, розвиток системи соціального обслуговування. Важливими проблемами старості є соціально-демографічна структура населення, медичні особливості старості та соціальний захист людей літнього та старечого віку. Із віком збільшується кількість хронічних захворювань, зростає питома вага осіб, які потребують постійного медичного спостереження та комплексного розв’язання медико-соціальних проблем. Враховуючи все зазначене, можна звернути увагу на важливість медико-соціальної реабілітація для літніх людей. Мета. Метою публікації є аналіз даних літератури про сучасні підходи та стан медико-соціальної реабілітації осіб похилого та старечого віку й шляхи їх удосконалення. Результати. Здоров’я осіб похилого та старечого віку характеризується зміною соціального статусу, підвищенням рівня захворюваності, зниженням рівня життя та виникненням потреби в частковому чи постійному сторонньому догляді. Із віком рівень обмеження дієздатності зростає, що веде до зниження їх активної діяльності в повсякденному житті, сприяє збільшенню потреби в медичному, психологічному та соціальному догляді. Однією з основних форм допомоги для старіючого населення стає медико-соціальна реабілітація. Вона передбачає використання комплексу заходів, спрямованих на відновлення людини в правах, соціальному статусі, здоров’ї, дієздатності. Основним стратегічним завданням медико-соціальної роботи з людьми похилого віку слід вважати збереження та поліпшення якості їхнього життя. Відновне лікування людей похилого та особливо старечого віку значно відрізняється від такого в пацієнтів інших вікових груп, що пов’язано з фізіологічними особливостями організму, що старіє. При проведенні реабілітації людей похилого віку необхідно враховувати, що інтенсивність і тривалість будь-якого реабілітаційного втручання не повинні викликати реакцій функціонального виснаження та бути пропорційними індивідуальному функціональному стану пацієнта, який старіє. Відновне лікування покращує функціональний стан людей похилого та старечого віку, що сприяє підвищенню якості їхнього життя. Функціонування системи реабілітації в Україні значно відстає від потреб і не відповідає вимогам сьогодення. Для вдосконалення системи реабілітації в Україні на рівні світових та європейських стандартів потрібно вирішити проблему кадрового забезпечення реабілітації, зміцнити матеріально-технічну базу реабілітаційних закладів та активніше розвивати медико-соціальну реабілітацію.