СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ І ФІЛОСОФСЬКІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ЗАЗДРОСТІ: ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ ДОСЛІДЖЕННЯ
DOI:
https://doi.org/10.32782/inclusion-society-2022-1-8Ключові слова:
заздрість, філософія, міфологія, заздрісна особистість, почуття, переживанняАнотація
Вступ. Глобальні зміни, що відбулися на межі XX–XXI століть, стали причиною розшарування суспільства, що призвело до постійного суперництва. Практично кожна людина прагне відповідати заданій моделі успішної людини, яка транслюється через засоби масової інформації. Однак можливості та ресурси особистості обмежені, що неминуче призводить до заздрощів. Інтерес до феномену заздрощів з’явився ще в давні часи і продовжує породжувати безліч суперечок серед сучасних дослідників. Серед численних праць важко виявити однозначне визначення заздрощів: одні автори вважають її емоцією, інші – особистісною рисою, треті розглядають її у рамках відносин. Але більшість дослідників сходяться в думці, що заздрість є негативним, руйнівним явищем як для самої особистості, так і для її стосунків у колективі. Мета. У статті розглядаються та аналізуються соціально-психологічні та філософські аспекти проблематики заздрощів, описуються основні проблеми дослідження заздрості у філософії та сучасній психології, а також намічаються шляхи вивчення цього соціально-психологічного феномену у топологічному, структурному та динамічному планах. Наголошується, що дослідження заздрощів є не тільки академічною проблемою, оскільки характер її вирішення багато в чому зумовлює наші уявлення про різноманіття соціальних факторів, що виступають як її причини, а також психологічні механізми, які забезпечують різні прояви заздрощів у ситуаціях соціального порівняння. Результати. Аналіз наявних публікацій з актуальної проблематики дослідження дозволяє зробити висновок про різноплановість та багатоаспектність наукового пошуку у розгляді феномена заздрощів. Наявний понятійний плюралізм свідчить як про різноманітні підходи у трактуванні аналізованого проблемного напряму, так і про неоднозначності у сутнісному розумінні феноменологічних проявів заздрості. З одного боку, це дозволяє поглянути на неї з різних точок зору, а з іншого – зумовлює гостру необхідність інтеграції емпіричних та теоретичних досліджень у цілісну систему. Зважаючи на певну фрагментарність, феномен заздрості вимагає продовження своєї наукової рефлексії на більш поглибленому рівні, що сприятиме акцентуації необхідної практико-орієнтованості психологічного дослідження.
Посилання
Адлер А. Понять природу человека. Санкт-Петербург : Академический проект, 1997. 256 с.
Аристотель. Риторика. Античные риторики. Москва : изд-во Московского университета, 1978. 352 с.
Бэкон Ф. Опыты, или наставления нравственные и политические. Сочинения: В 2 т. Москва : Мысль, 1978. Т. 2. 575 с.
Гоббс Т. Сочинения: В 2 т. Москва : Мысль, 1991. Т. 2. 731 с.
Декарт Рене. Метафізичні твори. Харків : Фоліо, 2020. 219 с.
Джемс У. Психология. Москва : Педагогика, 1991. 368 с.
Мясищев В.Н. Понятие личности в аспектах нормы и патологии. Психология отношений : избранные психологические труды. Москва, Воронеж, 1995. С. 48–53.
Публій Овідій Назон. Метаморфози / перекл. А. Садомора. Серія книг «Бібліотека античної літератури». Львів : Апріорі, 2019. 520 с.
Рубинштейн C.Л. Принципы и пути развития психологии. Москва, 1960. 356 с.
Согомонов А.Ю. Феноменология зависти в Древней Греции. Этическая мысль: науч.-публицист. чтения. Москва, 1990. С. 106–138.
Фройд Зиґмунд. Вступ до психоаналізу. Нові висновки / перекл. П. Таращук. Тернопіль : Навчальна книга – Богдан, 2021. 552 с.
Фромм Э. Ради любви к жизни. Москва, 2000. 400 с.
Хорни К. Психология женщины; Невротическая личность нашего времени. Собрание сочинений: В 3 т. Москва, 1997. Т. 1. 496 с.
Шопенгауэр А. Афоризмы и истины. Харьков : Фолио, 2000. 402 с.
Юнг Карл Густав. Архетипи і колективне несвідоме / перекл. К. Котюк. Львів : Астролябія, 2018. 608 с.
Ядов В.А. О диспозиционной регуляции социального поведения личности. Методологические проблемы социальной психологии. Москва : Наука, 1975. 416 с.