Рецензія на монографію Ніни Петрухи «РЕКОНФІГУРАЦІЯ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ТА ФОРМУВАННЯ РЕЗИЛЬЄНТНОСТІ АГРОПІДПРИЄМСТВ У БІОЕКОНОМІЧНІЙ ПАРАДИГМІ НОВОЇ БЕЗПЕКОВОЇ РЕАЛЬНОСТІ: МЕТОДОЛОГІЯ, ДІАГНОСТИКА, МОДЕЛЮВАННЯ»

Анотація

Сучасне розуміння інклюзії в економічній науці давно вийшло за межі її вузького трактування як соціальної участі окремих груп населення або компенсаційної політики щодо вразливих категорій. Інклюзія дедалі більше постає як базова властивість зрілої економічної системи, здатної не відтворювати бар’єри, а усувати їх; не концентрувати ресурси в обмежених центрах зростання, а забезпечувати участь ширшого кола суб’єктів, територій, громад, підприємств і соціальних груп у процесах створення, розподілу й використання економічної вартості. У такому трактуванні інклюзивність набуває статусу методологічного принципу економічної політики, що поєднує соціальну справедливість, безбар’єрність, просторову згуртованість, продовольчу безпеку та довгострокову резильєнтність економічної системи.
Особливої ваги ця проблематика набуває для сільської економіки. Саме сільський простір найчастіше акумулює множинні форми економічного виключення – інфраструктурного, фінансового, демографічного, інституційного, технологічного, освітнього, логістичного, енергетичного й ринкового. Тому інклюзивний сільський розвиток не може зводитися до підтримки агровиробництва як такого. Він передбачає значно ширший порядок денний, тобто включення сільських територій у сучасні ланцюги доданої вартості, доступ агропідприємств до фінансових та інвестиційних ресурсів, формування переробної й енергетичної інфраструктури, збереження людського капіталу на селі, розвиток місцевих сервісів, створення умов для зайнятості, підприємництва, кооперації, інновацій та участі громад у визначенні власної траєкторії розвитку.