СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО ПРОФІЛАКТИКИ МОБІНГУ ТА БУЛІНГУ: ПОРІВНЯЛЬНИЙ АСПЕКТ

Анотація

Вступ. У сучасному суспільстві проблема міжособистісного насильства набуває особливої гостроти, зокрема в умовах воєнного стану, що підсилює стрес, невизначеність і соціальну вразливість населення. Одними з найбільш поширених форм деструктивної взаємодії виступають булінг в освітньому середовищі та мобінг у професійних колективах. Ці явища руйнують психологічне благополуччя, порушують атмосферу довіри, знижують мотивацію до навчання й праці, а також провокують розвиток тривожності та професійного вигорання. Наявність законодавчого врегулювання цих явищ в Україні ( Закон № 2657‑VIII, Закон № 2759-IX) свідчить про актуальність наукового аналізу їх сутності, причин і шляхів протидії. Мета роботи. Дослідження спрямоване на теоретико-практичний аналіз соціально-педагогічних підходів до профілактики булінгу та мобінгу, виокремлення їхніх характерних ознак, чинників поширення та обґрунтування ефективних стратегій запобігання у вітчизняному й зарубіжному досвіді. Мета роботи полягає у здійсненні теоретико-практичного аналізу соціально-педагогічних підходів до профілактики булінгу та мобінгу в освітньому середовищі, визначенні їхніх особливостей, чинників поширення та шляхів ефективного попередження. Наукова новизна. Уперше здійснено порівняльний аналіз українських та зарубіжних моделей профілактики мобінгу й булінгу. Показано, що в зарубіжній практиці домінують комплексні політики «нульової толерантності», інтерактивні методи формування культури безпеки, системи наставництва та медіації. В Україні ж превентивні стратегії перебувають на етапі становлення: поступово впроваджуються відновні практики, освітні програми розвитку толерантності, медіація як інструмент ненасильницького розв’язання конфліктів. Обґрунтовано, що ефективна профілактика можлива лише за умов поєднання законодавчої регламентації, соціально-емоційного навчання, корпоративної етики та створення безпечного освітнього середовища. Висновки. Протидія булінгу та мобінгу потребує комплексного підходу, що поєднує правові, педагогічні та соціально-психологічні інструменти. Важливими є: удосконалення механізмів імплементації законодавства; розвиток інституційної політики «нульової толерантності»; формування культури ненасильницької взаємодії; підвищення емоційної компетентності учасників освітнього процесу; упровадження прозорих механізмів реагування на конфлікти. Перспективним напрямом вбачається інтеграція міжнародних практик, що базуються на партнерстві школи, сім’ї та громади, у національний освітній простір. Це сприятиме створенню психологічно безпечного середовища, підвищенню рівня довіри й гармонізації міжособистісних відносин.