ВИДИ РЕФЛЕКСІЇ У РОЛЬОВІЙ КОМУНІКАЦІЇ ПЕДАГОГІВ СПЕЦІАЛЬНОЇ ОСВІТИ

Анотація

Трансформаційні процеси комунікаційної глобалізації вносять відповідні корективи в теоретико-методологічне обґрунтування психологічної готовності викладача здійснювати свої статусно-функціональні та психологічні ролі в інклюзивній освіті. Основним інструментарієм виконання педагогічної діяльності є комунікація. Посилаючись на концепцію про існування трьох видів рефлексії, автор доводить їх взаємозалежний зв’язок із трьома видами рефлексії – це системна рефлексія, інтроспекція, квазірефлексія. Більшість проведених досліджень в аспекті інклюзивного навчання спрямовані на аналіз та констатацію нормативних функцій викладацької діяльності: кадрові, медичні, організаційно-управлінські, нормативно-правові, навчально-методичні матеріали, технічні та технологічні в моделюванні дидактичного матеріалу. Проте малодослідженими залишаються аспекти виявлення внутрішньоособистісних властивостей та їх відповідності до педагогічної діяльності викладачів. Виявлені закономірності в цьому аспекті сприяють грамотному використанню психотехніки з подолання підвищеної втоми, емоційного та професійного вигорання, зниження рівня емоційного корегування. У статті представлений новий матеріал щодо використання рефлексії як універсального психологічного механізму самоспоглядання себе з боку, проте за егоцентричними властивостями особистості, використовуються «дурні» рефлексії, які визначені як проміжна рефлексія (інтроспекція) та квазірефлексія. Доведено зумовленість цих видів рефлексії використовувати рольові позиції «Батько» та «Дитина». Проте саме вони задають дистанційні комунікації між викладачем та здобувачем інклюзивної освіти. Тоді як за умов домінування системної рефлексії («хорошої» рефлексії) викладач талановито імпровізує різноманітними рольовими позиціями для подолання дистанційних відношень між суб’єктами комунікації. Подальшого дослідження потребує аналіз вікових показників, що впливають на константність рольових позицій та важко піддаються кореляції.