ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА ЯК ІНСТРУМЕНТ ФОРМУВАННЯ ЦІННОСТЕЙ ІНКЛЮЗИВНОГО СУСПІЛЬСТВА В УМОВАХ ВІЙНИ

Анотація

Вступ. Мілітарний дискурс літератури репрезентує війну як катастрофу, що провокує колективну екзистенційну кризу, здатну радикально деформувати світогляд. Її наслідком стає зміна культурної епістеми, що фіксується в мистецтві через нові образи, теми й наративи. У контексті повномасштабної інвазії в Україні література відіграє важливу роль у формуванні ціннісної чутливості до Іншого – ключової умови інклюзивного континууму.Мета дослідження – виявити інклюзивний потенціал новели Джерома Девіда Селінджера «Чудовий день для рибки-бананки» (1948) у формуванні нової етики сприйняття Іншого в умовах війни. Аналіз здійснено з урахуванням актуальної рецепції тексту здобувачами вищої освіти (слухачі курсу «Інклюзивна література в освітньому процесі», Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича).Наукова новизна. У статті проаналізовано новелу Дж. Д. Селінджера «Чудовий день для рибки-бананки» як показовий зразок зарубіжної літератури з огляду на її інклюзивний ресурс. Дослідження продемонструвало, що образ Сеймура, військового з ПТСР, постає уособленням суб’єкта, виключеного з родинного та соціального простору. Встановлено, що три епізоди новели демонструють різні типи свідомості поствоєнного часу, відмінні у сприйнятті інакшості Сеймура, а саме це страх і сегрегація, пасивна толерантність і прийняття, інклюзія, емпатійна комунікація та неможливість адаптації. Акцентовано, що оповідач описує травму не прямо, а опосередковано, через поведінку головного героя та непрямі свідчення його оточення. Таким чином, автор фокусує рецептивну увагу читача на психологічних контурах травми, відтворюючи деструктивний стан «внутрішньої війни», що триває після фізичної і зрештою знищує людину.Висновки. Літературні наративи не лише репрезентують інклюзивні цінності, а й створюють простір співіснування інакшостей, пропонуючи моделі життя в умовах травми. Інклюзивний потенціал новели Селінджера полягає також і у відмові від остаточних оцінок: оповідач лише фіксує розриви, напругу нерозуміння, залишаючи рецептивну свободу читачеві. У горизонті очікувань сучасного сприймача текст формує аперцепційний фон для катарсису, глибшого розуміння травматичного досвіду, істинної інклюзивності.