Соціальна робота та психологія: освіта і наука

ТЕХНОЛОГІЇ ЗАЛУЧЕННЯ ВОЛОНТЕРІВ ДО НАДАННЯ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

Вікторія Вікторівна Біленька — 2026-05-29

Вступ. У статті здійснено систематизацію технологій залучення волонтерів до надання соціальних послуг в умовах воєнного стану та визначено напрями їх удосконалення з опорою на зарубіжний досвід управління волонтерськими ресурсами в кризах. Теоретико-методологічну основу становлять нормативно-правовий і порівняльний аналіз, а також узагальнення практик органів влади, міжнародних організацій і громадського сектору. Показано, що воєнний стан в Україні (введений 24.02.2022) актуалізує потребу у швидких, доступних і орієнтованих на комплексні потреби населення соціальних послугах, а також посилює значення механізмів координації дій державних/комунальних надавачів, громадських організацій і волонтерських спільнот. Мета роботи. Особливу увагу приділено екстреним (кризовим) послугам та переходу до ведення випадку після стабілізації ситуації, що вимагає побудови міжсекторальних маршрутів перенаправлення і мультидисциплінарної взаємодії. Розкрито набір ключових технологій залучення: потребоорієнтоване планування волонтерства; цифровий рекрутинг і матчинг; інституціоналізація співпраці через договори/протоколи; мережеві громадські хаби; компетентнісне навчання й сертифікація; інтеграція волонтерів у ведення випадку; технології безпеки та «duty of care» для волонтерів. Наукова новизна. Наведено українські кейси (зокрема платформи для мобілізації волонтерів, практики психосоціальної підтримки, догляду вдома, розвиток центрів життєстійкості) як емпіричні підтвердження ефективності зазначених технологій. Запропоновано інноваційні напрями модернізації технологій залучення волонтерів: протоколи роботи зі спонтанними волонтерами, цифрові мікрокваліфікації, аналітика потреб і навантаження, посилення психосоціальної підтримки волонтерів та стандартизація якості. Висновки. Таким чином, ключові технології залучення волонтерів у воєнний час: потребоорієнтоване планування; цифровий рекрутинг і матчинг; інституціоналізація взаємодії через договори і локальні протоколи; мережеві хаби (зокрема центри життєстійкості); компетентнісне навчання й сертифікація; інтеграція волонтерів у ведення випадку / мультидисциплінарні команди; технології безпеки й психосоціальної підтримки волонтерів. Перспективи подальших досліджень доцільно пов’язати з: розробленням показників якості та результативності волонтерської участі у соціальних послугах Українські кейси.

ТЕХНОЛОГІЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ПСИХОСОЦІАЛЬНОЇ ПІДТРИМКИ НАСЕЛЕННЯ В ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАДАХ

Ольга Миколаївна Бойко — 2026-05-29

Вступ. В умовах сучасних соціальних викликів, зумовлених воєнними подіями, внутрішнім переміщенням населення, економічною нестабільністю та зростанням рівня психоемоційного напруження, особливої актуальності набуває проблема організації ефективної психосоціальної підтримки населення в територіальних громадах. Значна кількість громадян потребує своєчасної психологічної допомоги, соціального супроводу, відновлення внутрішніх ресурсів та адаптації до нових життєвих умов. У зв’язку з цим зростає потреба у впровадженні сучасних технологій соціальної роботи, здатних забезпечити доступність, комплексність, безперервність і якість психосоціальних послуг для різних категорій населення. Особливого значення набуває створення локальних моделей підтримки, які враховують специфіку громади, її ресурсний потенціал та актуальні потреби мешканців. Метою роботи є обґрунтування та систематизація технологій організації психосоціальної підтримки населення в територіальних громадах, а також визначення особливостей їх впровадження в умовах сучасних соціальних трансформацій. У дослідженні проаналізовано основні підходи до надання психосоціальної допомоги, визначено роль соціальних служб, закладів охорони здоров’я, освітніх установ і громадських організацій у формуванні єдиного підтримувального середовища. Наукова новизна дослідження полягає в узагальненні та систематизації сучасних підходів до організації психосоціальної підтримки на рівні територіальної громади, уточненні змісту й структури відповідних технологій, а також у визначенні ролі міжвідомчої взаємодії, партнерства та мультидисциплінарного підходу у забезпеченні ефективності надання послуг. Особливу увагу приділено можливостям інтеграції інноваційних методів соціальної роботи у практику діяльності фахівців соціальної сфери. Висновки. У результаті дослідження встановлено, що ефективна організація психосоціальної підтримки в територіальних громадах передбачає впровадження комплексних технологій соціальної роботи, розвиток партнерської взаємодії між суб’єктами соціальної сфери та орієнтацію на індивідуальні потреби отримувачів послуг. Це сприяє підвищенню психологічної стійкості населення, зміцненню соціальної згуртованості громади, формуванню безпечного соціального середовища та загальному покращенню якості життя населення.

СОЦІАЛЬНІ ІННОВАЦІЇ В ГРОМАДІ ЯК ОБ’ЄКТ СУЧАСНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ

Ірина Миколаївна Габа — 2026-05-29

Вступ. У статті здійснено теоретичне осмислення соціальних інновацій у громаді як об’єкта сучасного менеджменту. Доведено, що в умовах суспільної нестабільності, децентралізації, воєнних викликів та зростання потреб вразливих категорій населення саме громада стає ключовим простором формування, апробації та впровадження нових соціальних рішень. Соціальні інновації розглянуто не як сукупність окремих ініціатив, а як керований процес, що включає виявлення проблем, проєктування механізмів реагування, ресурсне забезпечення, міжсекторальну координацію, моніторинг та оцінювання соціального ефекту. Обґрунтовано основні функції менеджменту соціальних інновацій у громаді: діагностичну, стратегічну, організаційну, ресурсну, комунікативну, координаційну, контрольну та прогностичну. Практичний вимір проблеми розкрито на прикладі Вінницької міської територіальної громади, де соціальні інновації реалізуються у формі нових послуг для ветеранів, осіб з інвалідністю, дітей з особливими освітніми потребами, а також через розвиток підтриманого проживання, безбар’єрного середовища та партнерських сервісів. Встановлено, що ефективність соціальних інновацій безпосередньо залежить від їх інтеграції у стратегічні пріоритети громади та якості управлінського супроводу. Мета роботи полягає у теоретичному обґрунтуванні соціальних інновацій у громаді як об’єкта сучасного менеджменту та в розкритті їх практичного виміру на прикладі Вінницької міської територіальної громади. Наукова новизна визначається теоретичним обґрунтуванням соціальних інновацій у громаді як об’єкта сучасного менеджменту. У роботі уточнено зміст соціальних інновацій не лише як форми реагування на актуальні соціальні виклики, а як цілеспрямованого процесу соціальних змін, що потребує системного управлінського забезпечення. Виокремлено та охарактеризовано основні функції менеджменту соціальних інновацій у громаді, зокрема діагностичну, стратегічну, організаційну, координаційну, ресурсну, комунікативну, контрольну, оціночну та прогностичну. Подальшого розвитку набуло положення про взаємозв’язок інноваційності соціальної сфери з управлінською спроможністю територіальної громади. Практичну новизну становить аналіз досвіду Вінницької міської територіальної громади як прикладу інституційно оформленого впровадження соціальних інновацій у сфері підтримки вразливих категорій населення. Висновки. Результати проведеного аналізу дали змогу встановити, що соціальні інновації в громаді є не лише формою реагування на актуальні соціальні виклики, а й важливим об’єктом сучасного менеджменту. Обґрунтовано, що їх ефективність визначається здатністю громади виявляти соціальні потреби, мобілізувати ресурси, забезпечувати міжсекторальну взаємодію та оцінювати соціальний ефект упроваджених рішень. Практичний аналіз досвіду Вінницької міської територіальної громади засвідчив, що соціальні інновації набувають результативності за умови їх інституційної підтримки, управлінського супроводу та інтеграції у систему місцевого розвитку.

ВПЛИВ СТАНУ ЗДОРОВ’Я НА ОНЛАЙН-НАВЧАННЯ: ІНКЛЮЗІЯ ЦИФРОВИХ ОСВІТНІХ ПЛАТФОРМ

Володимир Олексійович Гуріч — 2026-05-29

Вступ. У статті здійснено аналіз трансформації освітнього ландшафту під впливом пандемії та військових дій в Україні, що зумовило перехід до онлайн-навчання. Розглядається роль цифрових платформ у доступі до освіти для осіб із хронічними захворюваннями та особливими потребами, а також виклики «цифрового розриву», спричинені недоступним дизайном середовища. Метою дослідження є теоретичне обґрунтування впливу різних станів здоров’я на ефективність онлайн-навчання та систематизація освітніх бар’єрів відповідно до міжнародних стандартів класифікації хвороб (МКХ-11) для розробки рекомендацій з інклюзивного дизайну. Наукова новизна полягає у систематизації освітніх бар’єрів згідно з кодами МКХ-11 (зокрема 9D90, 6A00, 6B40), що стане державним стандартом в Україні з 2027 року. Розроблено класифікаційну таблицю впливу конкретних нозологій на процес навчання. Висновки. Дослідження висвітлює специфічні бар’єри: для здобувачів із порушеннями зору – несумісність матеріалів зі скрінрідерами; для осіб із вадами слуху – пріоритет аудіопотоку над відео; для нейрорізноманітних здобувачів (СДУГ, дислексія) – високе когнітивне навантаження та складну навігацію. Встановлено, що ШІ-інструменти можуть спричиняти «когнітивне розвантаження», що за умови пасивного споживання шкодить критичному мисленню. Для осіб із руховими порушеннями та хронічними станами онлайн-формат надає необхідну гнучкість, проте вимагає адаптації цифрових інтерфейсів та подолання соціальної стигматизації. Доведено, що вирішенням проблем є впровадження принципів універсального дизайну для навчання (УДН) та стандартів WCAG на етапі розробки платформ. Рекомендовано інтегрувати адаптивні технології ШІ, забезпечувати підтримку психічного здоров’я, підвищувати кваліфікацію персоналу та проводити регулярні аудити цифрової доступності.

ВИДИ ГРУПОВИХ КАЗКОТЕРАПЕВТИЧНИХ ЗАНЯТЬ ТА ЇХ ПОТЕНЦІАЛ У РОБОТІ З ДІТЬМИ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ ЗАКЛАДАХ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ

Тетяна Миколаївна Демиденко — 2026-05-29

Вступ. У статті розглянуто проблему психологічної підтримки дітей дошкільного віку в закладах дошкільної освіти. Визначено доцільність використання групової форми казкотерапевтичних занять для емоційного розвантаження та стабілізації психоемоційного стану дітей. Мета роботи – здійснити порівняльний аналіз видів групових казкотерапевтичних занять та визначити їх терапевтичний потенціал у стабілізації психоемоційного стану дітей дошкільного віку. Методи дослідження: використано методи аналізу, порівняння, систематизації та узагальнення наукових джерел. Наукова новизна полягає у обґрунтуванні структури та змісту різних видів групових казкотерппевтичних занять та їх терапевтичного потенціалу у роботі з дітьми молодшого, середнього та старшого дошкільного віку. Обґрунтовано значення облаштування безпечного простору для проведення занять, підготовки декорацій, атрибутів, костюмів, музичного супроводу та ін. На основі аналізу основних видів групових казкотерапевтичних занять: слухання та аналіз казок, «казка по колу», «жива казка», спільне складання казки групою доведено, що поступове ускладнення змісту та форм організації занять забезпечує перехід від пасивного сприймання казки до активної участі дитини у її створенні, що сприяє розвитку творчого мислення, емоційної сфери, комунікативних навичок. Показано, що активна роль дитини у процесі створення казки, як в індивідуальній, так і в груповій діяльності, дає змогу не лише діагностувати потреби, труднощі дитини, а сприяє розвитку її суб’єктності та забезпечує згуртування дитячої групи. Висновки. Результати дослідження свідчать, що систематичне застосування різних видів групових казкотерапевтичних занять у закладах дошкільної освіти сприяє стабілізації психоемоційного стану дітей. Перспективи подальших досліджень пов’язані з розробленням казкотерапевтичних програм, що поєднують різні види занять з метою підвищення їх ефективності.

АРТ-ТЕРАПЕВТИЧНІ ПРАКТИКИ У СИСТЕМІ ПСИХОСОЦІАЛЬНОЇ ПІДТРИМКИ ОСОБИСТОСТІ

Тетяна Іванівна Захаріна — 2026-05-29

Вступ. У статті досліджено роль арт-терапевтичних практик у системі психосоціальної підтримки особистості, зокрема ветеранів війни. Здійснено теоретичний аналіз наукових підходів до використання арт-практик у соціальній роботі та у психосоціальній підтримці. Уточнено змістовне наповнення понять «арт-терапія» та «арт-практики», окреслено їх відмінності у контексті професійної діяльності соціального працівника. Визначено наукові підходи дослідження, зокрема біопсихосоціальний, травма-орієнтований та ресурсний. Розкрито роль центрів ветеранського розвитку як інституцій психосоціальної підтримки ветеранів. Проаналізовано результати емпіричного дослідження потреб ветеранів, проведеного Українським ветеранським фондом, що підтверджують актуальність впровадження ефективних інструментів підтримки. У статті розроблено структурно-функціональну модель психосоціальної підтримки, яка інтегрує визначені наукові підходи та передбачає імплементацію арт-практик у професійну діяльність соціального працівника. Мета роботи полягає у аналізі і систематизації наукових підходів до використання арт-практик у психосоціальній підтримці ветеранів війни. Наукова новизна полягає у систематизації та узагальнення сучасних наукових підходів до використання арт-практик у психосоціальній підтримці ветеранів та розроблені структурно-функціональної моделі застосування арт-терапії у роботі з ветеранами на основі біопсихосоціального, травмо-орієнтованого та ресурсного підходів. Висновки. Здійснений теоретичний аналіз свідчить про важливість у сучасних умовах впроваджувати у роботу центрів ветеранського розвитку арт-практики, зокрема гончарство як інструмент психосоціальної підтримки ветеранів війни. Саме арт-практики сприяють створенню умов для самовираження, стабілізації емоційного стану, мобілізації ресурсів. Розроблена на основі біопсихосоціального, травмо-орієнтованого та ресурсного підходів структурно-функціональна модель психосоціальної підтримки ветеранів сприяє реінтеграції ветеранів через арт-практики.

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДОСТУПУ ОСІБ З ІНВАЛІДНІСТЮ ВНАСЛІДОК ВІЙНИ ДО СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ: МІЖНАРОДНО-ПРАВОВІ ПІДХОДИ ТА УКРАЇНСЬКА ПРАКТИКА

Назар Степанович Купновицький — 2026-05-29

Вступ. У статті досліджується проблема забезпечення доступу осіб з інвалідністю, спричиненою повномасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України, до соціальних послуг у контексті міжнародно-правових стандартів та сучасної української практики. В умовах збройного конфлікту значно зростає кількість осіб, які потребують комплексної соціальної підтримки, що актуалізує питання ефективності функціонування системи соціального захисту та її відповідності міжнародним вимогам у сфері прав людини. Мета роботи. Метою дослідження є комплексний аналіз міжнародно-правових підходів до забезпечення доступності соціальних послуг для осіб з інвалідністю, а також визначення особливостей їх реалізації в Україні в умовах воєнного стану. Для досягнення поставленої мети використано загальнонаукові та спеціально-юридичні методи дослідження, зокрема аналіз, синтез, порівняльно-правовий та системний підходи, що дозволило здійснити всебічне дослідження зазначеної проблематики. Наукова новизна. Наукова новизна дослідження полягає у комплексному підході до аналізу доступності соціальних послуг для осіб з інвалідністю внаслідок війни, який поєднує міжнародно-правовий та соціально-практичний аспекти. У роботі уточнено зміст поняття доступності як ключового елементу реалізації прав осіб з інвалідністю, а також визначено основні чинники, що впливають на рівень фактичної доступності соціальних послуг в умовах воєнного стану. Висновки. У результаті дослідження встановлено, що попри наявність нормативно закріплених гарантій, забезпечення доступу до соціальних послуг в Україні супроводжується низкою системних проблем, зокрема інфраструктурного, фінансового та організаційного характеру. Доведено, що ефективна реалізація міжнародних стандартів потребує не лише вдосконалення законодавчої бази, але й розвитку інституційних механізмів, підвищення рівня координації між суб’єктами соціальної політики та впровадження інклюзивних підходів у сфері надання соціальних послуг. У висновках обґрунтовано необхідність удосконалення механізмів імплементації міжнародних стандартів, розвитку цифрових інструментів доступу до соціальних послуг, а також посилення ролі держави у забезпеченні соціального захисту осіб з інвалідністю внаслідок війни. Окреслено перспективні напрями подальших досліджень, пов’язані з оцінкою ефективності конкретних моделей надання соціальних послуг та адаптацією міжнародного досвіду до українських умов.

ПРОЦЕДУРА ГРОМАДСЬКИХ СЛУХАНЬ ЯК МЕХАНІЗМ УЧАСТІ ГРОМАДЯН В УПРАВЛІННІ РОЗВИТКОМ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ

Марина Миколаївна Лехолетова — 2026-05-29

Вступ. Аналіз нормативних документів та наукових досліджень, щодо участі громадян у вирішенні питань місцевого значення, дозволив розкрити сутність ключових понять; процедуру громадських слухань, особливості організації й проведення громадських слухань у системі публічного врядування. Ключовими сутнісними ознаками громадських слухань є: можливість громадського контролю й залучення громадськості до вирішення питань місцевого значення з метою впливу на управлінські рішення; організація зустрічей для дискусійних обговорень питань місцевого значення; проведення зустрічей з метою узгодження управлінської діяльності з думкою громадськості, а також інформування й оприлюднення результатів такої діяльності. Мета роботи полягає в дослідженні процедури громадських слухань як інституційного механізму участі громадян у процесі прийняття публічних рішень. Висновки. На основі аналізу правового регулювання участі громадян у процесі прийняття публічних рішень визначено, що така участь здійснюється шляхом: громадських слухань; місцевих ініціатив; загальних зборів громадян за місцем проживання; громадської експертизи органів місцевого самоврядування; консультації з громадськістю; органи самоорганізації населення. До алгоритму організації та проведення громадських слухань віднесено наступні кроки: ініціювання громадських слухань; підготовка до проведення громадських слухань; проведення громадських слухань; впровадження результатів громадських слухань. Зроблено висновок, що шляхами підвищення ефективності громадських слухань у системі публічного врядування є: якісна підготовка до громадських слухань; вмотивованість громадян взяти участь у громадських слуханнях та їх активність під час проведення; організація проведення громадських слухань; професійність й компетентність учасників; подальше врахування результатів громадських слухань.

ПРОФЕСІЙНА АВТОНОМІЯ ПРАЦІВНИКА ПРОБАЦІЇ ЯК СУБ’ЄКТНИЙ РЕСУРС РЕСОЦІАЛІЗАЦІЇ ПІДЛІТКІВ

Олег Васильович Лісовець — 2026-05-29

Вступ. У статті розглядається проблема трансформації служби пробації в умовах реформування правоохоронної системи України та воєнного соціуму. Актуалізується необхідність переосмислення ролі працівника пробації як ключового суб’єкта ресоціалізації підлітків, які перебувають у конфлікті із законом, з урахуванням цифровізації, міжвідомчої взаємодії та зростання складності форм підліткової делінквентності. Метою роботи є теоретичне обґрунтування професійної автономії працівника пробації як базової умови ефективної ресоціалізації підлітків та доведення необхідності трансформації критеріїв оцінювання пробаційної діяльності від формально-бюрократичних показників до якісних індикаторів соціального благополуччя. Наукова новизна полягає у концептуалізації професійної автономії працівника пробації як суб’єктного ресурсу ресоціалізації, обґрунтуванні феномену «професійного спротиву» як конструктивної стратегії захисту інтересів дитини, а також у розробленні підходу до оцінювання ефективності пробації на основі багатовимірних якісних індикаторів. Запропоновано трактування діяльності працівника як форми соціального інженерінгу та «соціального збирання» особистості підлітка. Методи дослідження. У дослідженні використано комплекс теоретичних методів: аналіз і узагальнення наукової літератури, нормативно-правових актів та аналітичних матеріалів; порівняльний аналіз міжнародного досвіду (зокрема норвезької та естонської моделей пробації); системний та концептуальний аналіз для обґрунтування авторських підходів до професійної діяльності працівника пробації. Висновки. Доведено, що ефективність ювенальної пробації безпосередньо залежить від рівня професійної автономії працівника, здатності до етичного судження та міжвідомчої координації. Обґрунтовано необхідність переходу до людиноцентричної моделі пробації, що передбачає зменшення бюрократичного навантаження, впровадження цифрових інструментів та орієнтацію на якісні показники соціального благополуччя підлітка. Встановлено, що сучасна пробація трансформується у сервісно-орієнтовану систему підтримки, спрямовану на відновлення соціальних зв’язків і забезпечення сталих позитивних змін особистості.

ЦИФРОВИЙ ФАНДРЕЙЗИНГ ТА PR У ДІЯЛЬНОСТІ НЕДЕРЖАВНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ СОЦІАЛЬНОГО СПРЯМУВАННЯ: ПРИКЛАДНІ ТЕХНОЛОГІЇ ЗАЛУЧЕННЯ РЕСУРСІВ

Ольга Володимирівна Мальцева — 2026-05-29

Вступ. У статті досліджується трансформація комунікаційних стратегій недержавних організацій (НДО) соціальної сфери в умовах переходу від традиційних до цифрових моделей залучення ресурсів. Актуальність теми зумовлена необхідністю подолання ресурсного дефіциту НДО через впровадження інструментів Web 3.0 та предиктивних технологій Web 4.0. Розглядається роль цифрового фандрейзингу та PR не просто як допоміжних маркетингових засобів, а як фундаментальних компетенцій сучасного соціального працівника, що забезпечують сталість соціальних сервісів в умовах затяжної кризи та війни. Мета роботи. Метою статті є теоретичне обґрунтування та практичний аналіз еволюції фандрейзингових парадигм, виявлення психологічних механізмів впливу цифрового контенту на поведінку донорів, а також розробка прикладних рекомендацій щодо використання P2P-технологій та етичного сторітелінгу в діяльності НДО соціального спрямування. Наукова новизна. У роботі вперше запропоновано компаративну модель еволюції цифрового залучення ресурсів (від парадигми 2.0 до 4.0), що базується на зміні ролі донора від пасивного реципієнта до проактивного амбасадора («інтелектуального мецената»). На основі аналізу кейсів провідних українських фондів («Таблеточки», «Повернись живим») доведено ефективність переходу від «естетики шоку» до «естетики резильєнтності», що дозволяє збільшити LTV донора на 30–45%. Обґрунтовано концепцію «комунікативної солідарності» як мережевого механізму подолання втоми від співчуття (Compassion Fatigue). Опрацьовано статистичні дані платформи Dobro.ua та звіту World Giving Index 2024, що підтверджують домінацію мобільного трафіку (82%) у структурі сучасного благодійного сегмента України. Висновки. Доведено, що синергія PR-технологій та методів соціальної роботи забезпечує капіталізацію довіри через цифрову присутність НДО. Встановлено, що ключовим активом недержавної організації у Web 3.0 стає семіотичний капітал та репутація, а не просто база контактів. Сформульовано деонтологічні межі використання ШІ та Big Data у соціальному PR, де пріоритетом залишається дигітальний гуманізм та захист гідності клієнта. Результати дослідження можуть бути використані для оптимізації комунікаційних стратегій НДО соціальної сфери та підвищення їхньої фінансової стійкості.

СИСТЕМА ПРАВОВОЇ ДОПОМОГИ ВЕТЕРАНАМ ВІЙНИ ТА ВНУТРІШНЬО ПЕРЕМІЩЕНИМ ОСОБАМ В УКРАЇНІ

Ольга Олександрівна Матрос — 2026-05-29

Вступ. У статті здійснено комплексний аналіз системи правової допомоги ветеранам війни та внутрішньо переміщеним особам в Україні в умовах сучасних соціально-політичних викликів. Розкрито нормативно-правові засади функціонування механізмів надання правової допомоги зазначеним категоріям населення, зокрема охарактеризовано основні законодавчі акти, державні програми та інституції, що забезпечують реалізацію їхніх прав і свобод. Метою роботи є комплексний аналіз системи правової допомоги ветеранам війни та внутрішньо переміщеним особам в Україні, визначенні її основних складових, особливостей функціонування, проблем реалізації та перспектив удосконалення в сучасних умовах. Методологія дослідження передбачає використання комплексу загальнонаукових і спеціальних методів наукового пізнання, а саме: формально-юридичного, системно-структурного, аналітичного, порівняльно-правового та методу узагальнення, що дало змогу всебічно дослідити правові засади, механізми та практичні аспекти надання правової допомоги ветеранам війни та внутрішньо переміщеним особам в Україні. Зокрема, для вивчення наукових підходів і нормативно-правової бази щодо правової допомоги ветеранам війни та внутрішньо переміщеним особам; для розкриття структури системи правової допомоги та взаємозв’язку її елементів; для дослідження змісту правових норм, що регулюють порядок надання правової допомоги; для формулювання висновків і визначення напрямів удосконалення системи правової допомоги в Україні. Висновки. Результати дослідження полягають у тому, що було проаналізовано нормативно-правові засади функціонування системи правової допомоги ветеранам війни та внутрішньо переміщеним особам в Україні, визначено її основні складові, суб’єкти надання та особливості реалізації. У процесі дослідження встановлено, що система правової допомоги в Україні має комплексний характер і охоплює діяльність органів державної влади, системи безоплатної правничої допомоги, органів місцевого самоврядування, центрів надання адміністративних послуг, а також громадських організацій. Сформульовані у дослідженні висновки та узагальнення можуть бути корисними для вдосконалення механізмів надання правової допомоги, підвищення її доступності та ефективності, а також для розроблення практичних рекомендацій щодо захисту прав зазначених категорій осіб.

ЕТИЧНІ ДЕЛЕМИ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ В ПРОЦЕСІ ВПРОВАДЖЕННЯ ІНКЛЮЗИВНИХ ПРАКТИК

Василь Петрович Мойсеюк — 2026-05-29

Вступ. Впровадження інклюзивних практик у соціальну роботу створює простір складного етичного вибору, де стандартні протоколи часто вступають у конфлікт із правами конкретної людини на самовизначення та приватність. Професійна діяльність фахівця в таких умовах вимагає не лише технічних навичок, а й глибокої ціннісної рефлексії для балансування між безпекою клієнта, вимогами громади та принципами соціальної справедливості. Аналіз типових моральних дилем дозволяє виробити дієві стратегії підтримки, які мінімізують ризики професійних помилок і забезпечують реальну, а не формальну інклюзію. Особлива роль у цьому процесі належить формуванню етичної стійкості фахівця, що дозволяє впевнено діяти в умовах правової та соціальної невизначеності. Розширення меж інклюзії вимагає не просто механічного виконання посадових інструкцій, а переосмислення самої філософії соціальної підтримки, де інтереси особистості стають центральним орієнтиром. Систематизація накопиченого досвіду та виокремлення дієвих стратегій етичного реагування створюють надійне підґрунтя для розбудови безбар’єрного простору, де кожен учасник взаємодії почувається захищеним і визнаним. Мета статті полягає у теоретичному обґрунтуванні та систематизації основних етичних дилем, що виникають у діяльності соціальних працівників під час впровадження інклюзивних практик, а також у визначенні стратегій їх розв’язання на засадах прав людини та соціальної справедливості. Наукова новизна дослідження полягає у визначенні механізмів розв’язання етичних дилем, що виникають під час впровадження інклюзії. Висновки. Узагальнено, що етичний вимір є засадничим чинником успішності інклюзивних процесів у соціальній роботі. Систематизовано основні етичні дилеми, що виникають у площині конфліктів між автономією клієнта та опікою, а також конфіденційністю та мультидисциплінарною взаємодією. Обґрунтовано стратегії подолання моральних колізій через упровадження моделей «практичної мудрості», діалогічної взаємодії та супервізійної підтримки. Визначено, що подальші розвідки мають бути спрямовані на емпіричну перевірку цих стратегій у діяльності мультидисциплінарних команд та розробку програм деонтологічної підготовки фахівців.

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ МІЖНАРОДНИХ І ВІТЧИЗНЯНИХ ПРАКТИК ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ УСПІШНОСТІ СТУДЕНТІВ В ОСВІТНЬОМУ СЕРЕДОВИЩІ УНІВЕРСИТЕТУ

Ірина Сергіївна Нохріна — 2026-05-29

Вступ. Соціальна успішність студентської молоді є стратегічним ресурсом людського потенціалу та дедалі вагомішим предметом наукової рефлексії в дискурсі сучасної вищої освіти. В умовах повномасштабного збройного вторгнення та масового вимушеного переміщення населення зазначена проблема набула принципово нових форм і масштабів, актуалізувавши необхідність переосмислення підходів до інституційної підтримки здобувачів та розроблення стандартизованих інструментів оцінювання їхніх соціальних компетентностей. Метою роботи є здійснення порівняльного аналізу підходів до формування соціальної успішності студентів у західноєвропейській, англо-американській та вітчизняній системах вищої освіти, виявлення міжнародних моделей та обґрунтування пріоритетних напрямів їх адаптації в університетському середовищі України. Наукова новизна. Систематизовано міжнародні моделі формування соціальної успішності студентів, які не набули системного застосування у вітчизняній вищій освіті: розбудова соціального капіталу, чотиривимірна взаємна підтримка студентів, змішане навчання для розвитку гнучких навичок, гріт-програми та розвиток емоційного інтелекту, трирівнева системна модель, проблемно-орієнтоване навчання з рольовими симуляціями і самопідсилювальний цикл першого семестру. Здійснено порівняльний аналіз підходів у системах вищої освіти Фінляндії, Нідерландів, Німеччини, Великої Британії, Ірландії, США, Канади та України за показниками ключових концептів, основних форм підтримки, позиції студента та механізмів оцінювання результатів. Висновки. Встановлено, що соціальна успішність є операційним, вимірюваним і педагогічно керованим феноменом, цілеспрямоване формування якого передбачає системне проєктування університетського освітнього середовища. Спільним знаменником усіх ефективних міжнародних моделей є три принципи: суб’єктна позиція студента як запорука автентичної самореалізації, системність педагогічного проєктування університетського середовища та доказовість і вимірюваність результатів. Вітчизняна педагогічна традиція, попри значний виховний потенціал, потребує концептуального оновлення в напрямі посилення суб’єктності здобувачів у конструюванні власної освітньої траєкторії, запровадження стандартизованих інструментів діагностики соціальних компетентностей і розбудови цілісних інституційних механізмів супроводу студентів у закладах вищої освіти.

ІННОВАЦІЙНІ НАПРЯМИ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З УЧАСНИКАМИ БОЙОВИХ ДІЙ У ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАДАХ

Людмила Йосипівна Петришин — 2026-05-29

Вступ. У складних умовах ведення військових дій упровадження інноваційних напрямів у соціальну роботу з учасниками бойових дій та ветеранами в умовах територіальних громад зумовлена сучасними соціальними проблемами, пов’язаними з наслідками війни, зростанням кількості УБД та ветеранів та ускладненням їхніх потреб. Повернення до мирного життя супроводжується не лише фізичними та психологічними труднощами, але й проблемами соціальної реадаптації та ресоціалізації, працевлаштування, відновлення соціальних зв’язків і життєвих орієнтирів. У цих умовах традиційні підходи до соціальної підтримки та допомоги виявляються недостатніми, оскільки вони часто мають фрагментарний характер і не враховують комплексності потреб ветеранів. Саме тому виникає необхідність у впровадженні інноваційних моделей соціальної роботи, які забезпечують інтегрований, міждисциплінарний та клієнтоорієнтований підхід до надання соціальної підтримки і допомоги. Особливого значення набуває роль територіальних громад як базового рівня організації соціальної підтримки та допомоги, де відбувається безпосередня взаємодія УБД та ветеранів із соціальним середовищем. Саме на рівні громади формується простір для реінтеграції, соціальної участі та відновлення активної життєвої позиції особистості. Мета роботи полягає у поглибленому аналізі та науковому обґрунтуванні інноваційних напрямів соціальної роботи з УБД і ветеранами у територіальних громадах, а також визначення їх функціонального значення для підвищення ефективності професійної діяльності соціальних працівників. Наукова новизна. Наукова новизна дослідження полягає у комплексному осмисленні інноваційних напрямів соціальної роботи з учасниками бойових дій та ветеранами в умовах територіальних громад як цілісної системи взаємопов’язаних підходів. У роботі вперше систематизовано інтервенційно-психосоціальний, ком’юніті-орієнтований, соціально-підприємницький, реінтеграційно-організаційний, персоналізовано-індивідуальний (кейс-менеджмент) та міжсекторальний напрями як ключові складові інноваційної моделі соціальної підтримки УБД та ветеранів. Уточнено зміст та функціональне наповнення зазначених напрямів у контексті діяльності територіальних громад, подальшого розвитку набули положення щодо застосування соціального підприємництва як інструменту економічної самореалізації та соціальної реінтеграції УБД та ветеранів, а також обґрунтовано доцільність використання кейс-менеджменту як механізму індивідуалізації соціальної підтримки та доведено значення міжсекторальної взаємодії як умови забезпечення комплексності та безперервності соціальної допомоги. Загалом, отримані результати розширюють теоретико-методологічні засади соціальної роботи з учасниками бойових дій та створюють підґрунтя для впровадження інноваційної моделі соціальної підтримки у територіальних громадах. Висновки. Констатовано, що імплементація інноваційних напрямів соціальної роботи з УБД та ветеранами, зокрема інтервенційно-психосоціального, ком’юніті-орієнтованого, соціально-підприємницького, реінтеграційно-організаційного, персоналізовано-індивідуального та міжсекторальної взаємодії, у практику підтримки та супроводу учасників бойових дій і ветеранів створює передумови для формування цілісної та ефективної системи допомоги. Вони забезпечують перехід до більш гнучкої, адаптивної та людиноцентрованої інноваційної моделі підтримки, яка враховує індивідуальні потреби ветеранів і сприяє їх повноцінній реінтеграції у суспільство.

СТРАТЕГІЧНІ КОМУНІКАЦІЇ ЯК ІНСТРУМЕНТ ПОДОЛАННЯ ГЛОБАЛЬНИХ ВИКЛИКІВ У СОЦІАЛЬНІЙ СФЕРІ

Валентина Миколаївна Санжаровець — 2026-05-29

Вступ. Стаття актуалізує опис результатів професійно-мовленнєвої, комунікативної діяльності майбутніх соціальних працівників освітнього ступеня магістр. Мета роботи. Представлено дані опитування студентів щодо тих мовленнєвих якостей, якими мають володіти соціальні працівники мовленнєвих здібностей, мовленнєвих особистісних якостей, інтересів і схильностей у соціальній сфері, якими вони воліли б володіти. Результати тестування, що засвідчили уявлення про мовну специфіку діяльності соціального працівника та особливості аналізу висловлювань професійної спрямованості, установлено передумови успішного розвитку комунікативних навичок майбутніх фахівців зазначеної галузі. Наукова новизна. Опрацьовані наукові джерела дозволяють конкретизувати зміст супроводу, що розуміється як взаємодія соціального працівника, у середовищі, спрямованому на взаєморозуміння, підтримку та допомогу у професійному зростанні, засвоєнні норм культури мови, збагачення словникового запасу термінологічною і професійною лексикою. Спрямованість особистості здобувача на саморозвиток та самовдосконалення в оволодінні професійними мовленнєвими вміннями, що виявляється через уміння здійснювати комунікацію у різних її видах, формах та засобах для ефективного вирішення поставлених завдань. Висновки. Підвищенню ефективності спілкування в комунікаціях сприятиме однаковому розумінню ситуації, що стає можливим у випадку включення ділової комунікації в загальну систему діяльності соціальної роботи. Під час спілкування можливо виникнення специфічних комунікативних бар’єрів з клієнтами соціальної роботи, вони мають соціальний або психологічний характер. У зв’язку із зазначеним вище пропонований нами механізм здійснення комунікативного супроводу здобувачів спеціальності соціальної роботи передбачає організацію навчально-методичної діяльності шляхом упровадження спеціалізованого курсу циклу професійної підготовки «Стратегічні комунікації у соціальній сфері».

ПАРТИСИПАТОРНИЙ ДИЗАЙН ЯК ТЕХНОЛОГІЯ ОПТИМІЗАЦІЇ ПРОЦЕСУ ВДОСКОНАЛЕННЯ ОСВІТНІХ ПРОГРАМ ЗА СПЕЦІАЛЬНІСТЮ «СОЦІАЛЬНА РОБОТА ТА КОНСУЛЬТУВАННЯ»

Ірина Юріївна Чайка — 2026-05-29

Вступ. Освітні програми, особливо в таких практикоорієнтованих сферах як соціальна робота, мають постійно оновлюватися, щоб відповідати суспільним та історичним викликам. Такі зміни, які мають іноді трансформаційний характер, мають ініціюватися, як зсередини освітнього середовища (перш за все здобувачами освіти, як внутрішніми стейкхолдерами), так і ззовні (передусім роботодавцями, як зовнішніми стейкхолдерами). Реалізація таких процесів можлива лише за умови запровадження принципів партисипації у процесах вдосконалення освітніх програм. Метою роботи є обґрунтування партисипаторного дизайну як технології, використання якої сприяє оптимізації процесів взаємодії студентів, роботодавців і представників закладів вищої освіти в ході внесення змін і вдосконалення освітніх програм (ОП) за спеціальністю І10 «Соціальна робота та консультування». Наукова новизна дослідження визначається тим, що в роботі доведено, що вдосконалення освітніх програм підготовки здобувачів за спеціальністю «Соціальна робота та консультування» має ґрунтуватися на принципів партисипації (залученості до прийняття рішень і формування ідей представниками закладу вищої освіти, студентів і роботодавців), а оптимальною технологією такого покращення ОП може бути партисипаторний дизайн. Висновки. Залучення студентів до аналізу освітньої програми акцентує і дозволяє реалізувати принцип студентоцентризму. Спільні сесії із роботи над освітніми програмами за участі студентів, роботодавців, представників ЗВО можуть сприяти формуванню професійних комунікаційних навичок у здобувачів, які отримуватимуть досвід професійного спілкування ще до початку трудової діяльності, розвитку їхнього креативного потенціалу, активізації процесів навчання, стимулюванню інноваційного мислення здобувачів освіти. Залучення роботодавців до зазначених процесів сприяє формуванню спільної екосистеми «освіта-практика», в якій відбувається взаємне збагачення закладу вищої освіти та роботодавця. Участь роботодавців, які працюють на ринку соціальних послуг конкретної області, дозволяє сформувати унікальні характеристики освітньої програми, за якою можна здійснювати підготовку фахівця, який буде ефективним саме в цьому регіоні. Корисною така спільна робота може бути і задля формування прихильності роботодавців щодо закладу вищої освіти, як джерела нових кадрів з числа студентів-випускників. В ході оптимізації освітніх програм здобувачами може бути використаний метод саморефлексії. Студенти можуть аналізувати свій реальний навчальний досвід, фіксувати його, і аргументовано описувати особливості форм, методів навчання, використання технологій навчання, які їх з якихось причин не влаштовують, і мають бути змінені чи вдосконалені. Можливим є також використання під час проведення сесій партисипаторного дизайну стимульного наочного матеріалу для створення колажів.

СОЦІАЛЬНИЙ ОПТИМІЗМ ЯК РЕСУРС СТІЙКОСТІ ФАХІВЦІВ СОЦІАЛЬНОЇ СФЕРИ

Аліна Вікторівна Чернякова — 2026-05-29

Вступ. У статті узагальнено підходи до розуміння стійкості як інтегративного феномена, що включає особистісні, соціальні та середовищні ресурси. Проаналізовано структуру стійкості фахівців соціальної сфери. У науковій розвідці розкрито сутність соціального оптимізму як специфічного особистісного ресурсу соціальних працівників, що має когнітивний, емоційний, поведінковий та мотиваційно-ціннісний компоненти. Доведено, що соціальний оптимізм сприяє інтеграції та ефективному використанню інших ресурсів стійкості фахівців. Визначено його значення для підтримання професійної мотивації в соціальній роботі, запобігання емоційному вигоранню та забезпечення ефективної соціальної взаємодії. Мета роботи – здійснити теоретичний аналіз стійкості фахівців соціальної сфери, виявити її структурні компоненти та ресурси, обґрунтувати соціальний оптимізм як ключовий особистісний ресурс, що сприяє підвищенню професійної ефективності в умовах викликів, стресу та невизначеності. Наукова новизна полягає у поглибленні уявлень про стійкість фахівців соціальної сфери як динамічну систему взаємодії внутрішніх і зовнішніх ресурсів, а також у визначенні соціального оптимізму як ключового ресурсу, що забезпечує їх інтеграцію та ефективне функціонування в умовах викликів і невизначеності. Висновки. У статті розкрито сутність стійкості фахівців соціальної сфери як динамічного процесу взаємодії особистісних, соціальних і середовищних ресурсів. Визначено, що стійкість має інтегративний характер і включає ціннісно-мотиваційну, емоційно-психологічну, когнітивну та соціальну складові. Обґрунтовано, що соціальний оптимізм виступає особистісним ресурсом фахівців, який охоплює когнітивний, емоційний, поведінковий та мотиваційно-ціннісний компоненти. У професійній діяльності соціальних працівників соціальний оптимізм виконує низку важливих функцій: мотиваційно-підтримувальну, захисну, прогностично-перспективну, інтеракційно-партнерську, а також функцію метаресурсу, активізуючи інші ресурси стійкості, що сприяє підвищенню професійної ефективності фахівців соціальної сфери. Соціальний оптимізм як особистісний ресурс фахівців соціальної сфери функціонально забезпечує реалізацію основних напрямів соціальної роботи.

МЕТОДИКА CLIL В ФОРМУВАННІ ІНШОМОВНИХ КОМУНІКАТИВНИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ У СОЦІАЛЬНІЙ СФЕРІ

Марина Борисівна Волощук — 2026-05-29

Вступ. Сучасна парадигма вищої освіти в Україні, інтегрована в європейський освітній простір, вимагає від фахівців соціальної сфери не лише глибоких фахових знань, а й високого рівня іншомовної комунікативної компетентності. Це зумовлено необхідністю роботи з міжнародними гуманітарними організаціями, вивченням передового досвіду реабілітації та підтримкою вразливих категорій населення (осіб з інвалідністю, внутрішньо переміщених осіб (ВПО), ветеранів) у транскордонному контексті. Методика предметно-мовної інтегрованої грамотності (CLIL – Content and Language Integrated Learning) постає як ефективний інструмент, що дозволяє одночасно опановувати фаховий контент та іноземну мову, долаючи штучний розрив між теоретичною підготовкою та мовною практикою. Метою дослідження є теоретичне обґрунтування основних компонент методики CLIL, розробка альтернативних пропозицій щодо застосування у процесі формування іншомовної комунікативної компетентності майбутніх фахівців соціальної сфери (соціальних працівників, психологів), перевірка її ефективності у реальних умовах освітнього процесу закладу вищої освіти. Наукова новизна. Проаналізовано та адаптовано компоненти дидактичних принципів CLIL (концепція «4C»: Content, Communication, Cognition, Culture) до специфіки підготовки майбутніх фахівців соціальної сфери, враховуючи необхідність засвоєння професійної термінології з психосоціальної реабілітації та інклюзії. Удосконалено модель інтегрованого навчання, яка поєднує вивчення мови із кейс-методами, спрямованими на розв’язання професійно-орієнтованих завдань соціального спрямування іноземною мовою. Визначено та проаналізовано поняття іншомовної комунікативної компетентності як складника професійної ідентичності соціального працівника, що включає готовність до міжкультурної комунікації в умовах кризових ситуацій та воєнного стану. Висновки. Впровадження методики CLIL у підготовку майбутніх фахівців соціальної сфери сприяє значному підвищенню рівня володіння іноземною мовою за професійним спрямуванням. Встановлено, що інтегроване навчання стимулює когнітивні процеси студентів, підвищує їхню мотивацію до вивчення фахових дисциплін та формує готовність до використання іноземної мови як інструменту безперервного професійного розвитку. Застосування CLIL дозволяє готувати фахівців, здатних ефективно працювати в міжнародних проєктах (наприклад, програми Erasmus+ та ін.) та впроваджувати інклюзивні цінності в українське суспільство.

РИВАЛИТЕТ ЯК СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ ФЕНОМЕН: АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ

Людмила Миколаївна Комарніцька — 2026-05-29

У статті розглядається ривалитет як складний соціально-психологічний феномен, що проявляється у різних сферах міжособистісної та суспільної взаємодії. Проаналізовано основні теоретичні підходи до вивчення суперництва. Акцентовано увагу на подвійній природі ривалитету, який, з одного боку, здатний виконувати адаптивну функцію, сприяючи саморозвитку, підвищенню результативності й формуванню здорових соціальних амбіцій, а з іншого – може мати деструктивні наслідки у вигляді конфліктів, емоційного виснаження та соціальної ізоляції. Особливу увагу приділено механізмам формування ривалитету на різних етапах соціалізації, його впливу на становлення особистісної ідентичності, розвиток емоційної сфери та поведінкових стратегій індивіда. Мета дослідження – визначити психологічні особливості ривалитету як соціально-психологічного феномена та з’ясувати його значення для розвитку особистості й функціонування соціальних спільнот. Наукова новизна. У роботі систематизовано та узагальнено сучасні підходи до аналізу ривалитету з позицій психології. Запропоновано комплексне бачення цього явища як багатовимірного феномена, що охоплює когнітивний, емоційний та поведінковий рівні, а також визначено його адаптивні й деструктивні функції у соціальних взаємодіях. Висновки. Ривалитет є невід’ємним елементом міжособистісної та групової динаміки. Він може виконувати стимулюючу роль, сприяючи розвитку мотивації, підвищенню продуктивності та самореалізації особистості. Водночас надмірне чи деструктивне суперництво здатне призводити до конфліктів, зниження самооцінки та погіршення якості соціальних відносин. Подальші дослідження потребують зосередження на механізмах регуляції ривалитету та пошуку ефективних стратегій його конструктивного використання.

КОНЦЕПТУАЛЬНІ ОСНОВИ ГЕНДЕРНО ОРІЄНТОВАНОЇ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З ЖІНКАМИ-ВПО В УКРАЇНІ

Валентина Іванівна Николаєва — 2026-05-29

Вступ. Актуальність обраної теми зумовлена необхідністю переосмислення підходів до соціальної підтримки ВПО крізь призму гендерного підходу. Назва роботи безпосередньо відображає її проблемне поле: поєднання гендерного підходу як теоретико-методологічної основи та практики соціальної роботи з конкретною вразливою групою – жінками, які зазнали вимушеного переміщення. В умовах війни гендерні нерівності загострюються: жінки частіше беруть на себе відповідальність за дітей і літніх родичів, стикаються з труднощами працевлаштування, подвійним навантаженням та підвищеним ризиком гендерно зумовленого насильства. Відтак виникає потреба у впровадженні гендерно-чутливих та гендерно-перетворювальних практик соціальної роботи, які не лише реагують на наслідки кризи, а й сприяють подоланню структурної нерівності. Мета статті. Визначення особливостей гендерно орієнтованої соціальної роботи з жінками-ВПО в Україні, а також оцінка сучасних практик підтримки цієї групи клієнток крізь призму континууму гендерних підходів для підвищення ефективності їхньої соціальної адаптації. Наукова новизна. Аналіз специфіки вразливості жінок-ВПО різних вікових груп, а також сучасних гендерно орієнтованих практик соціальної роботи з жінками-ВПО в Україні, здійснювалися через призму континууму гендерних підходів Гіти Рао Гупти. Це дозволило класифікувати існуючі практики соціальної роботи з жінками-ВПО в Україні відповідно до трьох рівнів гендерного підходу: гендерно-чутливий, гендерно-перетворювальний та імпауермент. Висновки. Таким чином, гендерно орієнтована соціальна робота базується на принципах рівності, інтерсекційності, імпауерменту та подоланні структурної нерівності. Практичне застосування цього підходу передбачає здійснення гендерного аналізу на всіх рівнях, що забезпечує комплексне оцінювання потреб жінок-ВПО та адаптацію програм підтримки до їхніх актуальних умов життя в Україні. Використання гендерної статистики як інформаційної основи аналізу дозволяє виявляти специфічні бар’єри, з якими стикаються жінки-ВПО, та формувати адресні стратегії допомоги з урахуванням їхнього унікального соціального досвіду.

АКАДЕМІЧНА ДОБРОЧЕСНІСТЬ І ПРОФЕСІЙНА ЕТИКА В ПІДГОТОВЦІ ФАХІВЦІВ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ СФЕРИ

Оксана Михайлівна Палилюлько — 2026-05-29

Вступ. У сучасних умовах реформування вищої освіти особливої ваги набуває проблема академічної доброчесності та професійної етики як базових засад підготовки фахівців соціально-психологічної сфери. Їх значущість визначається не лише потребою забезпечення якості освітнього процесу, а й необхідністю формування відповідального спеціаліста, здатного діяти відповідно до моральних норм, професійних стандартів і принципів гуманістичної взаємодії. Для майбутніх психологів, соціальних працівників, консультантів і педагогів дотримання академічної доброчесності є передумовою розвитку критичного мислення, самостійності, наукової коректності та відповідального ставлення до результатів власної діяльності. Водночас професійна етика визначає межі й способи взаємодії з людьми, забезпечує довіру, конфіденційність, толерантність, повагу до гідності особистості та недопущення професійних зловживань. Саме тому осмислення взаємозв’язку академічної доброчесності й професійної етики є важливим напрямом удосконалення фахової підготовки майбутніх спеціалістів. Мета та завдання роботи. Метою роботи є теоретичне обґрунтування ролі академічної доброчесності та професійної етики у процесі підготовки фахівців соціально-психологічної сфери. Для досягнення поставленої мети передбачено розкрити сутність понять «академічна доброчесність» і «професійна етика», визначити їх місце у структурі професійної компетентності майбутнього фахівця, охарактеризувати основні ризики порушення етичних і доброчесних норм у навчальній та майбутній професійній діяльності, а також окреслити педагогічні умови формування відповідної культури в системі вищої освіти. Результати. У ході дослідження встановлено, що академічна доброчесність і професійна етика є взаємопов’язаними компонентами професійного становлення майбутніх фахівців соціально-психологічної сфери. Доведено, що систематичне дотримання принципів чесності, відповідальності, поваги до авторства, достовірності результатів навчальної та наукової діяльності створює підґрунтя для формування етично зрілої особистості спеціаліста. З’ясовано, що порушення академічної доброчесності в освітньому процесі може трансформуватися у професійні деформації, зокрема безвідповідальне ставлення до клієнта, викривлення результатів діагностики, нехтування конфіденційністю та професійними нормами. Обґрунтовано, що ефективне формування відповідних цінностей потребує інтеграції етичної проблематики у зміст фахових дисциплін, використання практикоорієнтованих завдань, аналізу професійних ситуацій, розвитку рефлексії та особистої відповідальності здобувачів освіти. Узагальнено, що утвердження академічної доброчесності й професійної етики в освітньому середовищі є важливою умовою підготовки компетентних, морально відповідальних і соціально зрілих фахівців, здатних до ефективної професійної діяльності в умовах сучасних суспільних викликів.

ГЕНДЕРНО ОРІЄНТОВАНЕ КАР’ЄРНЕ КОНСУЛЬТУВАННЯ ЯК ІНСТРУМЕНТ ПРОФЕСІЙНОЇ РЕСОЦІАЛІЗАЦІЇ ЖІНОК

Ольга Анатоліївна Попадинець — 2026-05-29

Вступ. Сучасний ринок кар’єрного консультування в Україні часто залишається гендерно нейтральним, що призводить до ігнорування дискримінації за ознакою статі та закріплення нерівності. Традиційні методики, орієнтовані на андроцентричну модель «ідеального працівника», виявляються малоефективними для вразливих категорій населення, зокрема жінок із дітьми та жінок, які постраждали від гендерно зумовленого насильства (ГЗН). Стаття актуалізує проблему необхідності переходу від технічного кар’єрного консультування до комплексної стратегії економічного емпауерменту жінок, де фінансова незалежність розглядається як фундаментальний фактор безпеки та соціальної реабілітації жінки. Мета роботи. Обґрунтувати необхідність впровадження гендерного підходу в систему підготовки кар’єрних радниць та радників як ключової умови успішної професійної ресоціалізації жінок, що мають досвід ГЗН або перебувають у складних життєвих обставинах, на прикладі кейса проєкту «Розірви коло». Наукова новизна. У статті вперше на прикладі конкретного тренінгового кейса для консультантської спільноти Хабу «Розірви коло» описано методологію інтеграції гендерної оптики в технологію кар’єрного супроводу. Авторська розробка базується на деконструкції ідеї виключно індивідуальної відповідальності за успіх та перегляді поняття кар’єрної перерви у контексті неоплачуваної доглядової праці. Обґрунтовано роль лінгвістичної репрезентації (фемінітивів) та легітимізації доглядової праці як інструментів відновлення суб’єктності жінки у професійному дискурсі. Висновки. Доведено, що гендерна компетентність кар’єрних консультанток і консультантів дозволяє ідентифікувати приховані бар’єри (скляна стеля, липка підлога, штраф за материнство) та пропонувати реалістичні траєкторії розвитку для жінок, які прагнуть повернутися на ринок праці. Успішна ресоціалізація постраждалих від насильства жінок можлива лише за умови розуміння фаховою спільнотою соціального контексту та відмови від віктимізуючої лексики. Перспективи подальших досліджень полягають у впровадженні цих стандартів у роботу державних центрів зайнятості для створення запобіжників проти економічної залежності та насильства.

ЦИФРОВА ІНКЛЮЗІЯ ЯК НАПРЯМ СУЧАСНОЇ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ В ГРОМАДІ

Олександр Володимирович Шевчук — 2026-05-29

Вступ. У сучасних умовах цифрової трансформації суспільства соціальна робота в громаді набуває нових змістових і технологічних характеристик, пов’язаних із потребою забезпечення рівного доступу всіх категорій населення до соціальних послуг, інформації, комунікації та ресурсів підтримки. Особливої актуальності це питання набуває в контексті соціального включення осіб з інвалідністю, людей старшого віку, внутрішньо переміщених осіб, сімей у складних життєвих обставинах та інших вразливих груп, для яких цифрове середовище може одночасно виступати як простором нових можливостей, так і чинником поглиблення нерівності. Цифрова інклюзія в такому вимірі постає не лише як технічне забезпечення доступу до електронних сервісів, а як комплексний соціальний процес, що охоплює розвиток цифрової грамотності, формування доступного комунікаційного простору, адаптацію цифрових інструментів до потреб різних категорій населення та посилення спроможності громади до соціальної підтримки. Мета та завдання. Метою роботи є теоретичне обґрунтування цифрової інклюзії як важливого напряму сучасної соціальної роботи в громаді та визначення її значення для розширення доступу вразливих груп населення до соціальних послуг і механізмів соціальної участі. Для досягнення поставленої мети передбачено з’ясувати сутність поняття «цифрова інклюзія» у соціально-робочому дискурсі, окреслити її основні складники та функції, охарактеризувати можливості використання цифрових технологій у практиці соціальної роботи в громаді, а також визначити ключові бар’єри й ризики, що ускладнюють залучення клієнтів до цифрового середовища. Результати роботи. У ході дослідження встановлено, що цифрова інклюзія є багатовимірним явищем, яке поєднує технологічний, соціальний, освітній та комунікативний компоненти. Доведено, що її впровадження в практику соціальної роботи в громаді сприяє підвищенню доступності соціальних послуг, оперативності соціального супроводу, розвитку дистанційного консультування, зміцненню міжвідомчої взаємодії та активізації участі клієнтів у розв’язанні власних соціальних проблем. Обґрунтовано, що ефективність цифрової інклюзії залежить від рівня цифрової компетентності як фахівців соціальної сфери, так і отримувачів послуг, а також від наявності адаптованих цифрових ресурсів, безбар’єрного дизайну сервісів і підтримувального соціального середовища в громаді.