Інклюзивна економіка

ФОРМУВАННЯ МЕХАНІЗМУ ІНКЛЮЗИВНОГО РОЗВИТКУ АГРАРНОГО СЕКТОРУ ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

М. Д. Балджи, Т. О. Мацієвич — Fri, 28 Feb 2025 00:00:00 +0200

У статті розглянуті актуальні питання запровадження підходів інклюзивності для економічного зростання країни на основі аграрного сектору, що є важливим для України, та маже позначитись на добробуті різних верств населення й надати рівні можливості для реалізації існуючого потенціалу. Вивчено стан аграрної сфери Одеської області для впровадженні принципів інклюзивності та перспектив їх функціонування за рахунок потенційних можливостей. Доведено вагомість розвитку аграрного сектору, що потребує проведення критичного аналізу та розробки відповідного механізму, побудованого на широкому колі охоплення громадян суспільства у процес економічного зростання та розподілу отриманих результатів. На основі дослідження напрацювань зарубіжних та вітчизняних фахівців, результати яких висвітлено на законодавчо-нормативному та науковому рівнях, обґрунтовано вимоги до застосування положень інклюзивності. Метою роботи виступає обґрунтування науково-методичних засад формування інклюзивного розвитку аграрного сектору на прикладі Одеської області. Наукова новизна полягає у виявленні переваг і можливостей запровадження інклюзії в аграрному секторі економіки, особливостей уведення інклюзій для розвитку агросектору в Одеській області та побудові механізму інклюзивного розвитку аграрної сфери. В результаті дослідження удосконалено існуючі підходи до формування механізму інклюзивного розвитку аграрного сектору, які на відміну від наявних, орієнтовані на запровадження критеріїв економічного та соціального блоків, а саме залучення індексів сільськогосподарської продукції, визначення заробітної плати в аграрній сфері Одеської області та наявності трудового ресурсу – внутрішньо переміщених осіб; дістало подальший розвиток обґрунтування інноваційних підходів до формування механізму інклюзивного розвитку аграрного сектору економіки за рахунок використання внутрішніх ресурсів, що на відміну від існуючих, спираються на залучення положень соціально-економічного підходу. Практичне значення одержаних результатів полягає у розширенні й поглибленні наявних уявлень про можливості формування механізму інклюзивного розвитку аграрного сектору Одеської області, що може бути застосовано на регіональному рівні для розв’язання соціально-економічних проблем.

ФІНАНСОВИЙ КОНТРОЛЬ ЯК НЕВІД’ЄМНА ФУНКЦІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

І. Л. Гуменюк — Fri, 28 Feb 2025 00:00:00 +0200

Фінансовий контроль є ключовим механізмом забезпечення ефективності державного управління, спрямованим на дотримання фінансової дисципліни, прозорості та відповідальності у використанні бюджетних коштів. У сучасних умовах розвиток державного контролю за фінансовими ресурсами є необхідним чинником забезпечення стабільності економіки, попередження корупції та підвищення довіри суспільства до органів влади. Фінансовий контроль має комплексний характер і включає різні рівні та форми контролю, серед яких ключове місце займають державний, відомчий, громадський та незалежний аудит. Важливим аспектом є визначення суб’єктів фінансового контролю, їхніх функцій та методологічних засад, що регулюють контрольну діяльність у фінансовій сфері. У структурі державного управління фінансовий контроль виконує низку важливих функцій, зокрема попереджувальну, аналітичну та санкційну. Важливим є правове регулювання цієї діяльності, яке базується на міжнародних стандартах і національному законодавстві. Основні завдання фінансового контролю включають забезпечення цільового використання бюджетних ресурсів, запобігання фінансовим правопорушенням, контроль за виконанням податкових зобов’язань та оцінку ефективності державних витрат. Існує низка методів фінансового контролю, серед яких ревізії, аудиторські перевірки, моніторинг фінансової діяльності та аналіз звітності. Особливу роль у цій сфері відіграють державні контролюючі органи, такі як Рахункова палата України, Державна аудиторська служба та Національне агентство з питань запобігання корупції. На сучасному етапі цифровізація фінансових процесів сприяє підвищенню ефективності контролю, зменшенню корупційних ризиків та спрощенню процедур нагляду. Використання технологій штучного інтелекту та великих даних дозволяє підвищити оперативність аналізу фінансових потоків та прийняття управлінських рішень. Важливим аспектом є міжнародний досвід у сфері фінансового контролю, зокрема практика Європейського Союзу, США та інших країн, які застосовують комплексні механізми аудиту та нагляду за фінансовими потоками державного сектора. Запозичення кращих практик та їх адаптація до національних умов може сприяти вдосконаленню вітчизняної системи фінансового контролю.

ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК УПРАВЛІННЯ ЕКОНОМІЧНОЮ БЕЗПЕКОЮ РОЗВИТКУ ТА СТАНУ ЖИВУЧОСТІ ГОСПОДАРСЬКОЇ СИСТЕМИ

Ю. І. Клюс, Д. І. Михайльчук — Fri, 28 Feb 2025 00:00:00 +0200

У статті досліджено взаємозв’язок між управлінням економічною безпекою розвитку та станом живучості господарських систем у контексті сучасних викликів. Підкреслено, що економічна безпека виступає ключовим елементом, який забезпечує стійкість функціонування та адаптацію господарських систем до змінних умов зовнішнього середовища. Живучість господарської системи розглядається як її здатність протистояти внутрішнім і зовнішнім загрозам, швидко відновлюватися після кризових ситуацій і зберігати потенціал розвитку. Проаналізовано основні чинники, які впливають на економічну безпеку, серед яких фінансова стійкість, інноваційна активність, ефективність управлінських рішень і здатність адаптуватися до змін. Особливу увагу приділено ризикам, що виникають у процесі функціонування господарських систем, включаючи загрози економічного, соціального, політичного та екологічного характеру. Визначено, що ефективне управління економічною безпекою сприяє зміцненню живучості системи, знижує її вразливість до зовнішніх шоків і забезпечує довгострокову стабільність. У процесі управління інноваційними промисловими ризиками можна виділено два етапи: на першому етапі йде боротьба за збереження працездатності системи (забезпечується рівнем живучості системи), на другому етапі – боротьба за успішне виконання завдання, незважаючи на первинні та вторинні наслідки збурювальних дій (здійснюється за рахунок ефективності системи управління). У статті запропоновано підхід до інтеграції економічної безпеки у стратегічне планування господарських систем. Зокрема, обґрунтовано доцільність використання інноваційних методів моніторингу загроз, впровадження системи ризик-менеджменту та адаптації управлінських механізмів до сучасних реалій. Розглянуто роль цифровізації, автоматизації процесів і впровадження сучасних технологій у підвищенні живучості господарських систем. Результати дослідження мають прикладне значення для розробки ефективних стратегій управління підприємствами, які функціонують у нестабільних умовах. Висновки статті сприяють формуванню методологічної бази для забезпечення стійкого розвитку та економічної безпеки господарських систем. Отримані результати можуть бути корисними для науковців, практиків і державних управлінців, які займаються питаннями економічного розвитку та захисту господарських систем від ризиків.

ХАРАКТЕРНІ ОЗНАКИ ТА ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПРОМИСЛОВИХ РЕГІОНІВ

В. В. Присяжний, О. І. Трохимець — Fri, 28 Feb 2025 00:00:00 +0200

Перетворення економічної системи України, зокрема її трансформація від централізованої планової моделі до ринкової, що функціонує як повноцінна господарська структура на світовій арені, вимагає впровадження низки дієвих механізмів. Одним з таких є формування конкурентоспроможності регіонів держави. Проте треба розуміти, що у цьому питанні не може бути шаблонного підходу, адже не тільки регіони, а й навіть окремі громади мають певні розбіжності з сусідами. Це виражається у наявності багатьох чинників: чисельності і віку населення, наявності природніх ресурсів, фінансового капіталу, розвиненості логістичної складової на території регіону, наближення до кордону України, наявності зв’язків з міжнародними партнерами. Навіть історичні підґрунтя мають вплив на розвиток даної території. Наприклад, ще за часів імперії були закладені основи розвитку центрів металургії та машинобудування на Донбасі, Дніпропетровщині, в Київі та Харкові, портової інфраструктури для експорту продукції в Одесі та Маріуполі, виробництва цукру на території сучасних Полтавської, Київської та Вінницької областях. Відповідно до цього була налагоджена і система професійних навчальних закладів різних рівнів. Таким чином, на сьогоднішній день в основному сформована економічна база усіх регіонів України. Проте сучасні світові економічні тенденції часто вносять корективи у налагоджені механізми роботи не тільки національних економік, але й регіональних. Тому питання формування конкурентоспроможності суб’єктів економіки в територіальному розрізі є актуальним і своєчасним. Зроблений аналіз дозволить регіональній владі проводити політику сприяння формуванню механізму розвитку підприємств регіону шляхом оптимального використання ресурсів, створення передумов для структурно-інноваційних змін, створення наукомістких та високотехнологічних виробництв, посилення зовнішньоекономічної діяльності тощо.

УДОСКОНАЛЕННЯ ІНСТИТУЦІЙНИХ ВІДНОСИН В ПРОЦЕСІ ФОРМУВАННЯ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО КАПІТАЛУ

К. І. Сєрєбряк, І. С. Юрко — Fri, 28 Feb 2025 00:00:00 +0200

В статті доведено, що серед базових інститутів, що детермінують формування та розвиток інтелектуального капіталу, слід виокремити інститут власності, який забезпечує захист прав творців інтелектуального продукту, а також регламентує відповідальність за порушення авторських прав. Визначено, що удосконалення інституту інтелектуальної власності є особливо необхідним в умовах розвитку інформаційних технологій, оскільки використання мережі Інтернет ускладнює ідентифікацію інтелектуальних прав, і, особливо, притягнення недобросовісних агентів до відповідальності. У зв'язку з цим застосування сучасних цифрових технологій, таких, наприклад, як блокчейн, підвищить ефективність функціонування інституту власності. Розвиток інститутів освіти та НДДКР викликає певні побоювання у зв'язку з втратою державою провідних позицій у галузі освіти і науки. Перманентне реформування системи вищої освіти призвело до втрати кваліфікованих кадрів вищої кваліфікації, що свідчить про зниження якості інтелектуального капіталу. Незважаючи на декларовані заходи підтримки науки і освіти, вони, в основному, мають точковий характер, фінансування надається за допомогою грантової підтримки, не забезпечуючи рівні можливості для всіх освітніх установ. Структура витрат на НДДКР видається вкрай незбалансованою, основну питому вагу займають видатки державного бюджету, в той час як у країнах з розвиненою ринковою економікою вкладення в НДДКР здійснюються приватними компаніями. Досліджено, що реалізація стратегії нарощування інтелектуального виробництва має забезпечуватися за рахунок активного поширення інститутів розвитку, основне завдання яких полягає у фінансуванні інноваційних та інвестиційних проектів у різних формах, починаючи від участі в статутному капіталі підприємства і закінчуючи безоплатними траншами; стимулювання інноваційної та інвестиційної діяльності, яка забезпечує експансію інтелектуального капіталу, необхідно здійснювати на всіх етапах життєвого циклу розроблення й виробництва інтелектуальних продуктів, а саме: на всіх етапах розробки й виробництва інтелектуальних продуктів. З цією метою мають бути використані не тільки результати прикладної, а й фундаментальної науки, що формує ключовий імператив соціально-економічного розвитку країни.

МОДЕЛЬ ТА МЕХАНІЗМ ФІНАНСУВАННЯ ІНКЛЮЗИВНОЇ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Г. В. Сидор, М. І. Чесановський — Fri, 28 Feb 2025 00:00:00 +0200

Інклюзивна вища освіта є вагомим елементом сучасної освітньої системи, що забезпечує рівний доступ до навчання для всіх здобувачів, зокрема з особливими освітніми потребами. Ефективне впровадження інклюзивного підходу потребує значних обсягів фінансових ресурсів для підготовки науково-педагогічних працівників, адаптації інфраструктури та забезпечення освітнього процесу необхідними матеріальними засобами. Для досягнення сталого розвитку цієї сфери важливе значення має вибір моделі та механізму фінансування інклюзивної освіти. Відповідно, необхідно вивчити різні фінансові моделі, оцінити їхню ефективність та визначити найкращі практики, які варто застосовувати для забезпечення доступної та якісної освіти для всіх здобувачів. Мета – розглянути модель та механізм фінансування інклюзивної освіти. Для досягнення поставленої мети у статті використано загальнонаукові прийоми й методи економічних досліджень. Теоретико-методологічним аспектом дослідження є аналіз наукових праць вітчизняних і зарубіжних економістів з питань фінансування інклюзивної вищої освіти. Для обґрунтування теоретичних положень та висновків застосовано абстрактно-логічний та діалектичний методи аналізу. Актуальність матеріалу наукової статті обумовлена необхідністю дослідження моделі та механізму фінансування інклюзивної вищої освіти, що дасть змогу підвищити результативність та доступність освітніх послуг для здобувачів з особливими освітніми потребами. На основі систематизації літературних джерел охарактеризовано такі терміни, як «механізм фінансування», «модель фінансування» закладів вищої освіти. Наведено критерії, згідно з якими у 2024 р. здійснювалося фінансове забезпечення закладів вищої освіти. Розглянуто модель фінансування інклюзивної вищої освіти через ЮНЕСКО, Європейський Союз. Акцентовано увагу на формах фінансового механізму закладів вищої освіти. Результати дослідження є підґрунтям для вирішення практичних проблем щодо вдосконалення моделі та механізму фінансування інклюзивної вищої освіти. Зроблено висновок, що для ефективного розвитку цієї сфери потрібно впровадити багатокомпонентну модель та механізм фінансування, що охоплюватиме різні джерела фінансової підтримки, забезпечить прозорість коштів та контроль за їх використанням.

ІНВЕСТУВАННЯ У ЛЮДСЬКИЙ КАПІТАЛ: МІЖНАЦІОНАЛЬНИЙ ТА РЕГІОНАЛЬНИЙ ФОКУСИ

Т. М. Степура, Д. В. Пархоменко, Л. Г. Мельник, С. Ю. Філатова — Fri, 28 Feb 2025 00:00:00 +0200

Статтю присвячено компаративному дослідженню інвестицій домогосподарств України, кількох європейських країн та українського міста з точки зору формування людського капіталу. Інвестування у людський розвиток, капітал, в освіту для кращого працевлаштування і досягнення вищих показників якості життя визнано одними з важливих цілей у багатьох міжнародних, зокрема європейських програмних документах. Проте українські домогосподарства все ще не мають достатньо ресурсів для достатнього інвестування в освіту, здоров’я та культурний розвиток своїх членів. У статті проаналізовано рівень інвестиційної активності домогосподарств на основі показників здійснюваних ними витрат, а також сформоване власне бачення причин низького рівня інвестиційної активності домогосподарств. Досліджено інвестування в людський капітал домогосподарств України у порівнянні з деякими країнами Європи. В умовах обмеженості нових статистичних даних для дослідження було проведено опитування родин міста Суми, що підтвердило попередні гіпотези про недостатність доходів домогосподарств України. Запропоновано використовувати додаткові ресурси приватно-державного партнерства, різноманітні програми з боку недержавних програм та фондів для збільшення інвестицій у людський капітал, який є необхідною умовою майбутньої конкурентоспроможності України в умовах становлення суспільства знань.