Інклюзія і суспільство

SMART-ГРА В ЛОГОПЕДІЇ: ІНТЕГРАЦІЯ СУЧАСНИХ ІГРОВИХ ІНСТРУМЕНТІВ У КОРЕКЦІЙНУ РОБОТУ

Ірина Миколаївна БРУШНЕВСЬКА — Mon, 20 Oct 2025 00:00:00 +0300

Вступ. Беззаперечно актуальним у сьогоднішніх освітніх реаліях є впровадження SMART-гри як поєднання традиційних дидактичних методик із цифровими та інтерактивними інструментами, що сприяють підвищенню мотивації та залученості дитини в процес корекції мовлення. Науковцями та практиками обґрунтовано, що ігрова діяльність, інтегрована в логопедичний процес, виконує не лише розважальну, але й корекційно-розвивальну та терапевтичну функцію. Грамотно організована ігрова діяльність сприяє формуванню мовленнєвої мотивації, зменшенню бар’єру спілкування та підвищенню ефективності корекційної роботи загалом. Мета роботи – проаналізувати ефективність використання сучасних ігрових технологій у логопедичній роботі з дітьми дошкільного віку з порушеннями мовленнєвої діяльності. Наукова новизна. Розглянуто види ігрових засобів, доцільних у логопедичній практиці: мобільні додатки, інтерактивні дошки, сенсорні панелі, платформи з доповненою реальністю, авторські ігрові матеріали. Визначено критерії добору ігрового контенту відповідно до індивідуальних особливостей дитини, рівня мовленнєвого розвитку та виду порушення. Підкреслено необхідність методичного забезпечення та системного підходу до використання SMART-гри: поетапне планування, повторюваність, емоційна підтримка й адаптивність завдань.Наголошується на важливості професійної готовності вчителя-логопеда до використання сучасних цифрових ресурсів, необхідності розробки дидактичних банків інтерактивних ігор, а також на актуальності впровадження SMART-гри як елемента інклюзивного освітнього середовища. Висновки. Одним із найперспективніших напрямів корекційно-розвивального процесу з дошкільниками з мовленнєвими труднощами є використання SMART-гри – поєднання ігрових методик, цифрових інструментів і педагогічно вивірених стратегій, спрямованих на стимулювання мовленнєвої активності, когнітивного розвитку й емоційної залученості дитини. Ігрові прийоми стають ядром інтерактивної корекційної роботи, яку можна й потрібно системно впроваджувати.

ВИЯВЛЕННЯ ОБ’ЄКТИВНИХ ОЗНАК УСПІШНОСТІ ПРОФЕСІЙНОЇ САМОРЕАЛІЗАЦІЇ В РІЗНИХ ГРУПАХ ОБДАРОВАНОЇ МОЛОДІ

Всеволод Володимирович ЗЕЛЕНІН — Mon, 20 Oct 2025 00:00:00 +0300

Вступ. Роботу присвячено актуальній темі виявлення об’єктивних ознак успішності професійної самореалізації обдарованої молоді. На успіх самореалізації суттєво впливають здатність ефективно досягати поставлених цілей, уміння планувати та реалізовувати власну кар’єру.Метою роботи було визначення особливості виявлення об’єктивних ознак успішності професійної самореалізації в різних групах обдарованої молоді (n = 547).Наукова новизна. У статті зазначається, що серед об’єктивних ознаи успішності професійної самореалізації у молоді різних спеціальностей – унікальні та спільні компоненти, які визначають рівень реалізації їхніх особистісних і професійних ресурсів. Так, для фахівців соціономічних професій важливими ознаками є рівень комунікативних навичок, здатність до міжособистісного та міжгрупового взаєморозуміння, здатність до співпраці, лідерські якості, здатність до співпереживання та громадської активності; для економістів важливими є підприємливість, здатність до стратегічного мислення, планування, фінансова грамотність, наявність успішних підприємницьких проєктів, здатність управляти ресурсами; для ІТ-спеціалістів – інноваційність і технічна компетентність, аналітичне мислення; для представників творчих спеціальностей – оригінальність, здатність до самовираження й участь у творчих конкурсах.Висновки. Виклики сучасного життя, як-от воєнні конфлікти, пандемії, соціальні кризи, суттєво впливають на ціннісні орієнтири та критерії об’єктивної успішності в різних групах обдарованої молоді. На зміну матеріального благополуччя та соціального статусу орієнтири спрямовуються на резильєнтність, цілеспрямованість, відповідальність, уміння адаптуватися до нових умов. Визначення об’єктивних ознак успішної професійної самореалізації у різних групах обдарованої молоді, зокрема, соціономічних, економічних, технічних та творчих напрямів, є важливим для розвитку індивідуальних і групових психологічних інтервенцій. Встановлено, що коучинг є одним з інструментів розвитку та підтримки обдарованої молоді, який допомагає формуванню внутрішніх ресурсів і психологічної стійкості в умовах війни.

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ТА ПРИНЦИПИ ДО СТВОРЕННЯ РЕАБІЛІТАЦІЙНИХ ПРОГРАМ ДЛЯ ВЕТЕРАНІВ: ВІТЧИЗНЯНІ Й СВІТОВІ ТЕНДЕНЦІЇ

Ірина Вікторівна КОБЕЦЬ — Mon, 20 Oct 2025 00:00:00 +0300

Вступ. Військові події в Україні актуалізували потребу у створенні реабілітаційних програм для ветеранів та аналізу програм, що реалізуються як в Україні, так і у США, Ізраїлі, Канаді, країнах Балтії. Мета роботи полягає у презентації даних аналітичного огляду означених реабілітаційних програм і принципів реінтеграції військових у трудове життя. Наукова новизна цього дослідження полягає у: 1) виокремленні травма-інформативного, екзистенційного й інклюзивного підходів, на яких ґрунтуються ці програми; 2) системному аналізі кожного з підходів; 3) презентації соціально-психологічних принципів реінтеграції військових у трудове життя, а саме це: а) персоналізований принцип – принцип орієнтації на ветерана; б) принцип міжвідомчої співпраці та цілісності послуг; в) принцип інклюзивності та подолання стигми; г) принцип активізації та довгострокової підтримки; д) принцип доказовості й аналітики. Висновки: 1) інклюзивний підхід долає стигму й ексклюзію та гарантує рівні права ветеранів (включно із жінками-військовими, представниками меншин, ветеранами з інвалідністю) і забезпечує розгалужену систему пільг, освіти та працевлаштування; 2) травма-інформований підхід передбачає надання всіх рівнів допомоги – від психіатричних клінік до центрів зайнятості ветеранів, враховуючи вплив бойової травми на поведінку й потреби людини; 3) екзистенційний підхід у відновленні допомагає ветеранам переосмислити свій досвід та віднайти нову мету в житті після служби; 4) сучасні наукові й політико-аналітичні документи сходяться на тому, що реінтеграція ветеранів у трудове життя має будуватися на засадах індивідуалізації, комплексності, інклюзивності, активної участі ветерана та ін.

ПСИХОЛОГІЧНА СТІЙКІСТЬ ЯК РЕСУРС АДАПТАЦІЇ ДО ЕКСТРЕМАЛЬНИХ УМОВ

Людмила Миколаївна КОМАРНІЦЬКА — Mon, 20 Oct 2025 00:00:00 +0300

Вступ. У сучасному світі, що характеризується високою динамікою змін, глобальними кризами, воєнними конфліктами, природними катастрофами, пандеміями та соціальними потрясіннями, особливої актуальності набуває проблема адаптації особистості до екстремальних умов. Людина, опинившись у нестабільному середовищі, переживає значні психологічні труднощі, які можуть призвести до дезадаптації, порушення психічного здоров’я та зниження ефективності її життєдіяльності. У таких умовах ключову роль відіграє психологічна стійкість – здатність зберігати або відновлювати функціональність, врівноваженість та ефективність мислення й поведінки у відповідь на стресові або травматичні події. Мета – аналіз психологічної стійкості як ресурсу адаптації до екстремальних умов, виявлення її структурних компонентів, факторів формування та механізмів функціонування у критичних життєвих ситуаціях. Особливу увагу приділено практичному значенню розвитку стійкості у представників професій, що пов’язані з підвищеним ризиком (військові, рятувальники, медики), а також у цивільного населення в умовах кризових подій.Наукова новизна полягає в комплексному підході до розуміння психологічної стійкості як інтегративного ресурсу адаптації в умовах екстремального середовища. У роботі здійснено міждисциплінарний аналіз феномену стійкості, який охоплює психологічні, нейропсихологічні, соціокультурні та біоетичні аспекти. Запропоновано уточнене визначення поняття «психологічна стійкість» як динамічного процесу, що передбачає когнітивну гнучкість, емоційне саморегулювання, позитивну самоідентичність, соціальну підтримку та здатність до рефлексії у контексті загроз.Висновки. Психологічна стійкість є системоутворювальним ресурсом, що дає змогу людині зберігати функціональність у найскладніших умовах. Вона є не лише індикатором психічного здоров’я, а й чинником особистісного зростання, здатності до відновлення та трансформації.Аналіз показав, що стійкість формується на основі поєднання індивідуальних особливостей, соціальних зв’язків, культурних наративів і зовнішніх умов. Її можна цілеспрямовано розвивати, що відкриває можливості для створення програм психопрофілактики та реабілітації, особливо для вразливих груп населення і професій високого ризику.

ВПЛИВ ІНКЛЮЗИВНОГО ТУРИЗМУ НА ЕМОЦІЙНИЙ СТАН ОСІБ З ІНВАЛІДНІСТЮ

Геннадій Геннадійович КУЧЕРОВ — Mon, 20 Oct 2025 00:00:00 +0300

Вступ. Туризм поступово перетворюється на прибуткову галузь комерційної діяльності, що активно розвивається завдяки популяризації подорожей серед населення різних країн. Із розширенням кола держав, які розглядають туризм як пріоритетний напрям економічного зростання за прикладом успішних туристичних регіонів, зростає конкуренція між дестинаціями. Це спонукає керівників туристичних напрямків до впровадження стратегій маркетингу відносин, які спрямовані на встановлення довготривалих зв’язків із туристами та формування їхньої лояльності. Тож усе більшої актуальності набуває звернення до емоційної складової туристичного досвіду як інструмента залучення туристичних потоків до конкретних територій.Мета статті. Метою нашого дослідження є вплив інклюзивного туризму на емоційний стан туристів з інвалідністю.Наукова новизна. Наукова новизна дослідження полягає у: – визначенні ролі емоційної сфери як ключового чинника мотивації та лояльності туристів з інвалідністю; – узагальненні типології емоційних бар’єрів, які виникають у туристів з інвалідністю на різних етапах подорожі; – виявленні кореляцій між рівнем інклюзивності туристичної інфраструктури та змінами в емоційному стані осіб з інвалідністю під час подорожі; – розробці практичних рекомендацій для операторів інклюзивного туризму щодо формування позитивного емоційного клімату в межах дестинації.Висновки. Для створення повних і задовільних туристичних вражень туристів з інвалідністю потрібно поєднати технічну доступність з емоційною підтримкою та інформативною відкритістю; забезпечити емпатичну підготовку персоналу, здатність до індивідуального підходу; формувати інклюзивну соціальну культуру на дестинаціях, де турист відчуває залученість і рівноправність. Це не лише сприяє завоюванню лояльності та повторним відвідинам, а й підтримує сталий розвиток інклюзивного туризму як соціально відповідальної галузі.

ОСОБЛИВОСТІ ПСИХОЛОГІЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ З ПОРУШЕННЯМИ РУХОВОГО АПАРАТУ

Роман Павлович ПОПЕЛЮШКО, Владислав Євгенійович ШЕВЧЕНКО — Mon, 20 Oct 2025 00:00:00 +0300

Вступ. Психологічна реабілітація дітей старшого дошкільного віку з порушеннями рухового апарату є актуальною проблемою сучасної педагогіки та психології. Рухові порушення, як-от дитячий церебральний параліч, викривлення хребта або інші патології опорно-рухового апарату, суттєво впливають не лише на фізичний стан дитини, а й на її психоемоційний розвиток, соціальну адаптацію і якість життя загалом. Важливо забезпечити комплексний підхід до реабілітації, що охоплює як медичні, так і психологічні аспекти, адже саме психологічна підтримка допомагає малюкам подолати страхи, підвищити самооцінку й навчитися ефективно взаємодіяти з оточенням.Одним із найбільш значущих аспектів є усвідомлення того, що порушення рухового апарату суттєво впливають не лише на тілесний стан дитини, а й на її внутрішній, емоційний світ. У дітей старшого дошкільного віку формуються основи уявлення про себе як про індивідуальність, їхні уявлення про світ і здатність взаємодіяти з іншими.Метою статті є аналіз особливостей психологічної реабілітації дітей старшого дошкільного віку з порушеннями рухового апарату та визначення ефективних методик і підходів, які сприяють їхній психологічній адаптації та соціальній інтеграції.Наукова новизна. Порушення рухових функцій часто супроводжуються зниженням самооцінки, появою страхів, відчуттям власної неповноцінності та труднощами у спілкуванні з однолітками. Під час написання статті було проаналізовано низку ключових аспектів, що стосуються психологічної реабілітації дітей старшого дошкільного віку з порушеннями рухового апарату. Нами було виявлено характерні прояви заниженої самооцінки, підвищеної тривожності, страхів, пов’язаних із фізичною активністю, а також соціальної ізоляції.Висновки. Проаналізовано сучасні підходи та методики психологічної підтримки, які успішно застосовуються в реабілітації, зокрема ігрову терапію, арттерапію, казкотерапію та психокорекційні заняття, адаптовані до особливостей рухових порушень. Окрему увагу приділено взаємозв’язку фізичної реабілітації та психоемоційного стану дитини, підкреслено, що покращення рухових навичок сприяє зростанню впевненості в собі і стимулює соціальну активність.Саме тому психологічна реабілітація дітей старшого дошкільного віку з порушеннями рухового апарату є ключовим чинником у забезпеченні їхньої повноцінної соціальної адаптації та подоланні психоемоційних труднощів. Комплексний, індивідуальний підхід з урахуванням фізіологічних особливостей і потреб дитини дає змогу значно підвищити рівень її психологічного комфорту, стимулюючи позитивне ставлення до себе та навколишнього світу. Важливо також активізувати співпрацю між медиками, психологами, педагогами та родинами, що створить сприятливі умови для гармонійного розвитку дітей із порушеннями рухового апарату.

ВПЛИВ AR/VR НА ІНКЛЮЗІЮ: БАР’ЄРИ ТА ДИЗАЙН

Олександр Володимирович ШЕВЧУК — Mon, 20 Oct 2025 00:00:00 +0300

Вступ. У добу стрімкого розвитку цифрових технологій доповнена (AR) та віртуальна реальність (VR) дедалі активніше впроваджуються у сферу освіти, культури, охорони здоров’я та соціальних послуг.Вони відкривають нові можливості для взаємодії, комунікації та навчання, однак постає питання їхньої інклюзивності. Попри потенціал до подолання бар’єрів, ці технології часто самі створюють нові – через недосконалий дизайн, високу вартість або обмежену адаптованість до потреб осіб з інвалідністю. У цьому контексті актуалізується необхідність критичного осмислення впливу AR/VR на інклюзію та пошуку шляхів створення дійсно доступного цифрового середовища.Мета. Метою дослідження є аналіз впливу AR/VR-технологій на процеси інклюзії, виявлення основних бар’єрів, що виникають під час їх використання, та обґрунтування принципів інклюзивного дизайну, здатного забезпечити рівний доступ до цифрових ресурсів незалежно від фізичних чи когнітивних особливостей користувачів. Дослідження також спрямоване на вивчення практик застосування AR/VR у контексті освіти, соціального залучення та реабілітації.Наукова новизна. Наукова новизна полягає у міждисциплінарному аналізі AR/VR як інструментів інклюзивної взаємодії, що охоплює аспекти доступності, ергономіки, когнітивного навантаження та соціального впливу.Уперше на основі принципів універсального дизайну сформульовано рекомендації для створення AR/VR-продуктів з урахуванням потреб осіб з різними формами інвалідності. Запропоновано підхід до інклюзивного цифрового занурення, який поєднує технічні й психолого-педагогічні компоненти, та проаналізовано приклади ефективного застосування таких рішень у міжнародній практиці.Висновки. AR/VR-технології можуть стати потужним інструментом для формування інклюзивного середовища, однак лише за умови дотримання принципів доступності та залучення самих користувачів з ООП до розробки контенту. Успішна інклюзія потребує системного підходу, адаптації інтерфейсів, економічної доступності пристроїв і підтримки на рівні освітньої та соціальної політики. Подальші дослідження мають зосереджуватися на оцінці емоційного та когнітивного впливу AR/VR-досвіду на різні групи користувачів і пошуку шляхів мінімізації потенційних ризиків.

МОДЕЛІ КОНСУЛЬТУВАННЯ СІМЕЙ ІЗ ДІТЬМИ ТА ЇХ ІНТЕГРАЦІЯ В СОЦІАЛЬНУ РОБОТУ: ДОСВІД НІМЕЧЧИНИ, ФРАНЦІЇ ТА США

Людмила Юріївна КРИМЧАК — Mon, 20 Oct 2025 00:00:00 +0300

Вступ. Сім’я є фундаментальною одиницею суспільства, відіграючи ключову роль у формуванні особистості дитини, її соціалізації та забезпеченні емоційної стабільності. Однак у сучасному світі сім’ї стикаються із численними викликами – від економічних труднощів та стресу повсякденного життя до соціальних змін, розлучень, міграції та, що особливо актуально для України, наслідків військових конфліктів. Ці фактори можуть значно впливати на внутрішньосімейні стосунки, стилі виховання та, як наслідок, на благополуччя дітей. У таких обставинах ефективне консультування стає не просто допоміжним інструментом, а життєво важливою опорою для сімей, що прагнуть створити сприятливе середовище для розвитку своїх дітей. У поданих матеріалах проаналізовано й обґрунтовано ключові моделі консультування сімей із дітьми, які застосовуються в Німеччини, Франції та США, враховуючи їхні національні особливості та історичний досвід. Розкрито специфіку інтеграції та застосування різних моделей консультування фахівцями із соціальної роботи в кожній із цих країн. Мета – здійснити порівняльний аналіз моделей консультування сімей із дітьми у Німеччині, Франції та США, а також визначити їхню інтеграцію та роль у діяльності фахівців із соціальної роботи.Наукова новизна полягає у виявленні й обґрунтуванні ключових суперечностей, що лежать в основі вивчення проблеми. По-перше, це суперечність між універсальністю терапевтичних моделей та необхідністю їхньої культурної і системної адаптації до відмінностей у національних системах соціальної підтримки, культурних цінностях, фінансуванні та правовому регулюванні. По-друге, це суперечність між потребою у високоспеціалізованій терапевтичній допомозі та прагненням до її широкої доступності через систему соціальної роботи, що є викликом для балансу між глибиною та охопленням послуг. Висновки. Проведений аналіз моделей консультування сімей із дітьми в Німеччині, Франції та США демонструє ключові відмінності в національних підходах, які зумовлені їхніми історичними, культурними та інституційними особливостями. У Німеччині домінує системна сімейна терапія, яка тісно інтегрована в державну систему підтримки дітей і молоді. Франція поєднує психоаналітичні традиції з елементами системного та когнітивно-поведінкового підходів, акцентуючи увагу на координації послуг.Натомість США характеризуються децентралізованістю системи та пріоритетом доказових практик. Незважаючи на ці розбіжності, спільним для всіх трьох країн є центральна роль фахівців із соціальної роботи. Вони виступають ключовою ланкою, що забезпечує інтеграцію та адаптацію універсальних терапевтичних моделей до унікальних потреб кожної сім’ї та її соціального середовища, тим самим роблять допомогу доступною і ефективною. Це підкреслює їхню незамінну роль у системі підтримки сімейного добробуту.

ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ГРАМАТИЧНИХ СТРУКТУР У ДІТЕЙ: ЛОГОПЕДИЧНИЙ АСПЕКТ

Mon, 20 Oct 2025 00:00:00 +0300

Вступ. У статті досліджуються особливості формування граматичних структур у дітей з урахуванням логопедичного аспекту, що є ключовим етапом мовленнєвого розвитку. Розглядаються основні етапи онтогенезу мовлення, починаючи від підготовчого періоду до шкільного віку, а також типові порушення граматичної сторони мовлення у дітей із мовленнєвими порушеннями. Мета дослідження – проаналізувати логопедичні особливості формування граматичних структур у дітей із мовленнєвими порушеннями, визначити характерні труднощі та запропонувати ефективні корекційні стратегії розвитку граматичного ладу мовлення. Визначено, що засвоєння граматичних норм потребує не лише механічного запам’ятовування слів і конструкцій, а й активної соціальної взаємодії та практики. Аналізуються вплив соціального середовища, мотивації дитини та психофізіологічних особливостей на процес формування граматичної компетенції. Особливу увагу приділено морфологічним і синтаксичним навичкам, зокрема формуванню множини, відмінків, часових форм дієслів, а також побудові складних речень. У статті також розглядаються типові тимчасові помилки – аграматизми, що супроводжують процес засвоєння граматичних правил і є природною частиною мовного розвитку. Окремо висвітлюється логопедична корекційна робота, що передбачає застосування ігрових методик, диференційованих вправ і мультимедійних технологій, спрямованих на подолання граматичних порушень і розвиток зв’язного мовлення. Наукова новизна дослідження полягає у комплексному підході, що інтегрує психолінгвістичні, педагогічні та логопедичні аспекти формування граматичної компетенції у дітей різного віку з урахуванням індивідуальних особливостей. Висвітлені проблеми своєчасної діагностики та корекції мовленнєвих порушень, що мають важливе значення для успішної соціальної адаптації і загального психічного розвитку дитини.Висновки. Отже, формування граматичних структур у дітей є складним багатоступеневим процесом, що відбувається в тісному зв’язку з розвитком когнітивних, психічних і мовленнєвих функцій. Урахування вікових особливостей мовного онтогенезу, а також впливу різних чинників, як-от соціальне середовище, мотивація дитини і стан психофізіологічних механізмів, є ключовими для успішного формування граматичної компетенції.Логопедичний підхід до корекції порушень граматичної сторони мовлення має враховувати індивідуальні особливості дитини, наявність вторинних симптомів та етапи мовного розвитку. Своєчасна діагностика та корекція мовленнєвих порушень сприяють не лише вдосконаленню граматичних навичок, а й загальному психічному та соціальному розвитку дитини, підвищенню її комунікативної компетентності й успішній інтеграції в соціум.Таким чином, дослідження особливостей формування граматичних структур у дітей і розробка ефективних логопедичних методик залишаються актуальними завданнями сучасної логопедії, педагогіки, психології та мовознавства, що мають важливе практичне значення для розвитку мовленнєвої культури майбутніх поколінь.

МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ТА ПРИНЦИПИ ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ РЕФЛЕКСІЇ МАЙБУТНІХ КЕРІВНИКІВ ХОРЕОГРАФІЧНИХ КОЛЕКТИВІВ

Олександр Вячеславович НЕЧІПОРЕНКО — Mon, 20 Oct 2025 00:00:00 +0300

Вступ. Сучасні виклики хореографічної освіти потребують переосмислення підходів до формування рефлексивної компетентності майбутніх керівників творчих колективів. У таких умовах значно зростають вимоги до професійної діяльності керівників хореографічних колективів, зокрема до рівня їхньої рефлексивної компетентності, здатності до самоаналізу та професійного самовдосконалення. Керівники хореографічних колективів мають значний вплив на розвиток хореографічного мистецтва як на локальному, так і на національному рівні. Проблеми формування професійної рефлексії проявляються в недостатньому рівні самоаналізу, труднощах в об’єктивній оцінці власної діяльності, нездатності до критичного осмислення педагогічних ситуацій. Мета статті – теоретично обґрунтувати систему методологічних підходів та принципів формування професійної рефлексії майбутніх керівників хореографічних колективів у процесі фахової підготовки. Наукова новизна. Узагальнено методологічні засади формування професійної рефлексії як багатогранного педагогічного явища через трирівневу структуру: філософський рівень (діалогічний, феноменологічний, герменевтичний підходи), загальнонауковий рівень (системний, синергетичний, аксіологічний підходи) та конкретно-науковий рівень (особистісно-діяльнісний, компетентнісний, культурологічний, акмеологічний підходи). Систематизовано принципи формування професійної рефлексії за трьома групами й адаптовано їх до специфіки хореографічної освіти з урахуванням сучасних викликів професійної підготовки керівників хореографічних колективів.Висновки. Результати дослідження сприятимуть формуванню цілісної системи методологічних засад розвитку професійно-рефлексивних здібностей у майбутніх керівників хореографічних колективів. Визначення ключових підходів та принципів формування професійної рефлексії допоможе у створенні ефективних освітніх програм і сприятиме розвитку усвідомленого ставлення до професійної діяльності.

МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ ПОНЯТЬ «ПРОСТІР» І «СЕРЕДОВИЩЕ» В ІНКЛЮЗИВНОМУ КОНТЕКСТІ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ ЛОГОПЕДІВ

Наталія Володимирівна СОХА — Mon, 20 Oct 2025 00:00:00 +0300

Вступ. Упровадження інклюзивної освіти як стратегічного напряму державної освітньої політики актуалізує потребу у створенні адаптивного освітнього середовища, здатного враховувати індивідуальні особливості кожного здобувача освіти. Водночас зростає потреба у фахівцях, які володіють міждисциплінарними знаннями та здатні забезпечити ефективну підтримку дітей з особливими освітніми потребами. Саме тому теоретичне осмислення ключових понять, що визначають структуру інклюзивного освітнього простору, є необхідною умовою для оновлення змісту професійної підготовки логопедів відповідно до викликів сучасності. Метою дослідження є обґрунтування теоретико-методологічних засад понять «простір», «освітнє середовище» й «інклюзивне освітнє середовище» в контексті професійної підготовки логопедів, а також визначення їх змістових і структурних характеристик із метою формування сучасних освітніх моделей у сфері спеціальної освіти.Наукова новизна дослідження полягає в уточненні змісту ключових понять інклюзивного освітнього простору й обґрунтуванні методологічних засад оновлення професійної підготовки логопедів з урахуванням принципів універсального дизайну та міждисциплінарного підходу. Висновки. У статті здійснено теоретико-методологічне осмислення понять «простір», «освітнє середовище» й «інклюзивне освітнє середовище» в контексті професійної підготовки логопедів, зумовлених глибокими трансформаціями сучасної освітньої парадигми, які відбуваються під впливом гуманістичних цінностей, принципів рівності та доступності.За результатами аналізу філософських, педагогічних і психолого-педагогічних концепцій встановлено, що освітній простір є багатовимірною соціокультурною структурою, яка визначає умови освітньої взаємодії, а освітнє середовище – системою впливів, що забезпечують розвиток, соціалізацію та самореалізацію особистості.Особливу увагу приділено зміні концепції логопедичної допомоги – від традиційної моделі до інклюзивної, яка передбачає функціонування логопеда як члена мультидисциплінарної команди.Виокремлено ключові компетентності логопеда в інклюзивному середовищі, зокрема емоційну чутливість, адаптивність, володіння альтернативною комунікацією та рефлексивність. Розкрито концепти курикулуму й універсального дизайну як стратегічної основи побудови гнучкої моделі освіти, адаптованої до потреб здобувачів з особливими освітніми потребами. Запропоновано порівняльну характеристику традиційної та інклюзивної логопедичної практики, що підкреслює необхідність оновлення змісту професійної підготовки логопедів.

ФОРМУВАННЯ ІНШОМОВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ВЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ (50–60-ТІ РОКИ XX СТОЛІТТЯ)

Любов Миколаївна ТЕРЛЕЦЬКА — Mon, 20 Oct 2025 00:00:00 +0300

У статті досліджено особливості навчання іноземної мови майбутніх учителів початкової школи у 50–60-х роках ХХ століття. Вступ. Іншомовна підготовка майбутніх педагогів у вищих навчальних закладах завжди характеризувалася комплексним підходом і трансформаційним характером. Мета роботи – на основі дослідження історичної та науково-педагогічної літератури досліджуваного періоду визначити особливості формування іншомовної компетентності майбутніх педагогів. Навчання іноземної мови у 50–60-х роках ХХ століття визначалося відповідно до напряму мовної політики радянських республік. Низький рівень володіння іноземною мовою майбутніми фахівцями потребував реалізації необхідних заходів. Серед них варто виокремити збільшення випуску навчальних фільмів з іноземних мов, придбання за кордоном навчальних фільмів з вивчення іноземних мов для використання їх у радянській вищій школі, виготовлення грамплатівок і тонфільмів, невеликих розповідей та уривків із художніх творів із додаванням відповідних друкованих текстів, здійснення заходів щодо організації ширшого використання радіо та телебачення і навчальній діяльності, збільшення кількості друкованої навчальної іншомовної літератури). Наукова новизна – комплексно досліджено педагогічні умови навчання іноземних мов майбутніх вчителів початкової школи у 50–60-х роках ХХ століття. Висновки. Іншомовна освіта досліджуваного періоду трансформувалася відповідно до змін мовної та педагогічної підготовки педагогічних кадрів радянської України відповідно до законів і постанов Міністерства вищої та середньої спеціальної освіти СРСР. Загалом пропоновані заходи не були ефективними, оскільки практика іншомовного навчання значно відрізнялася від цільового компонента через особливості міжнародної державної політики. Відбувався поступовий перехід до професійного орієнтованого навчання іноземних мов.

ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА ЯК ІНСТРУМЕНТ ФОРМУВАННЯ ЦІННОСТЕЙ ІНКЛЮЗИВНОГО СУСПІЛЬСТВА В УМОВАХ ВІЙНИ

Альона Романівна ТИЧІНІНА — Mon, 20 Oct 2025 00:00:00 +0300

Вступ. Мілітарний дискурс літератури репрезентує війну як катастрофу, що провокує колективну екзистенційну кризу, здатну радикально деформувати світогляд. Її наслідком стає зміна культурної епістеми, що фіксується в мистецтві через нові образи, теми й наративи. У контексті повномасштабної інвазії в Україні література відіграє важливу роль у формуванні ціннісної чутливості до Іншого – ключової умови інклюзивного континууму.Мета дослідження – виявити інклюзивний потенціал новели Джерома Девіда Селінджера «Чудовий день для рибки-бананки» (1948) у формуванні нової етики сприйняття Іншого в умовах війни. Аналіз здійснено з урахуванням актуальної рецепції тексту здобувачами вищої освіти (слухачі курсу «Інклюзивна література в освітньому процесі», Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича).Наукова новизна. У статті проаналізовано новелу Дж. Д. Селінджера «Чудовий день для рибки-бананки» як показовий зразок зарубіжної літератури з огляду на її інклюзивний ресурс. Дослідження продемонструвало, що образ Сеймура, військового з ПТСР, постає уособленням суб’єкта, виключеного з родинного та соціального простору. Встановлено, що три епізоди новели демонструють різні типи свідомості поствоєнного часу, відмінні у сприйнятті інакшості Сеймура, а саме це страх і сегрегація, пасивна толерантність і прийняття, інклюзія, емпатійна комунікація та неможливість адаптації. Акцентовано, що оповідач описує травму не прямо, а опосередковано, через поведінку головного героя та непрямі свідчення його оточення. Таким чином, автор фокусує рецептивну увагу читача на психологічних контурах травми, відтворюючи деструктивний стан «внутрішньої війни», що триває після фізичної і зрештою знищує людину.Висновки. Літературні наративи не лише репрезентують інклюзивні цінності, а й створюють простір співіснування інакшостей, пропонуючи моделі життя в умовах травми. Інклюзивний потенціал новели Селінджера полягає також і у відмові від остаточних оцінок: оповідач лише фіксує розриви, напругу нерозуміння, залишаючи рецептивну свободу читачеві. У горизонті очікувань сучасного сприймача текст формує аперцепційний фон для катарсису, глибшого розуміння травматичного досвіду, істинної інклюзивності.