Інклюзія і суспільство

ПСИХОЛОГІЧНІ ДЕТЕРМІНАНТИ ТРУДНОЩІВ ФУНКЦІОНУВАННЯ І ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ У СТРЕСОВИХ УМОВАХ СЛУЖБИ

Андрій Борисович АНПЛЕЄВ — Thu, 14 May 2026 00:00:00 +0300

Стаття присвячена комплексному теоретичному аналізу психологічних детермінант труднощів функціонування і життєдіяльності військовослужбовців у стресових умовах служби. Актуальність дослідження зумовлена зростанням інтенсивності психоемоційних, соціальних і професійних навантажень, пов’язаних із виконанням бойових та оперативних завдань, що супроводжуються високим рівнем відповідальності, ризиком для життя та тривалою дії стресогенних чинників. У таких умовах підвищується ймовірність порушень психологічного функціонування, зниження адаптаційного потенціалу та виникнення стійких труднощів життєдіяльності. Мета роботи: здійснити теоретичне узагальнення та систематизацію сучасних наукових підходів до розуміння психологічних детермінант труднощів функціонування і життєдіяльності військовослужбовців у стресових умовах служби, а також визначити провідні індивідуально-психологічні та соціально-організаційні чинники дезадаптації. Наукова новизна. У статті обґрунтовано багатовимірний характер труднощів психологічного функціонування військовослужбовців як результат взаємодії особистісних ресурсів та соціально-професійного середовища. Систематизовано роль емоційної стійкості, рівня тривожності, сформованості навичок саморегуляції, особливостей мотиваційної сфери та ціннісних орієнтацій як індивідуальних детермінант дезадаптації. Розкрито вплив хронічного стресу, інтенсивності бойових навантажень, специфіки міжособистісної взаємодії у військовому колективі та рівня психологічної підтримки на формування соціоадаптаційних труднощів. Доведено тенденцію до кумулятивного накопичення негативних психоемоційних станів за відсутності своєчасних профілактичних і корекційних заходів. Висновки. Труднощі функціонування і життєдіяльності військовослужбовців мають системний характер і зумовлюються комплексом взаємопов’язаних індивідуальних і соціально-організаційних чинників. Ефективність професійної діяльності та збереження психологічного благополуччя залежать від рівня розвитку особистісних ресурсів, якості соціально-психологічного клімату та доступності психологічної підтримки. Перспективним напрямом є розроблення комплексних програм профілактики та психологічного супроводу, спрямованих на зміцнення адаптаційного потенціалу військовослужбовців

ЕМОДЗІ ЯК СОЦІАЛЬНІ СИГНАЛИ: НОВА МОВА МІЖОСОБИСТІСНОГО СПІЛКУВАННЯ

Людмила Миколаївна КОМАРНІЦЬКА, Надія Василівна СЛЮСАР — Thu, 14 May 2026 00:00:00 +0300

У цифровому спілкуванні значна частина взаємодії відбувається у коротких повідомленнях, де обмежено представлені невербальні підказки – інтонація, міміка, жести. За таких умов емодзі стають функціональними маркерами, які допомагають кодувати емоційний тон висловлювання, уточнювати намір автора, узгоджувати рівень близькості та ввічливості, а також зменшувати ризик неоднозначного прочитання. Вони діють як соціальні сигнали, що підтримують координацію смислів між співрозмовниками та забезпечують збереження соціального «тепла» у письмових взаємодіях. Водночас варіативність інтерпретації емодзі зумовлює потребу аналізувати їх як нову мову взаєморозуміння. Мета роботи. Теоретично обґрунтувати розуміння емодзі як системи соціальних сигналів у міжособистісному спілкуванні та розкрити механізми їх впливу на інтерпретацію повідомлень, керування враженням, формування довіри, вираження підтримки й дотримання комунікативних норм у цифрових каналах. Наукова новизна. Запропоновано інтегративне трактування емодзі як напівстандартизованого репертуару знаків, що поєднує семантичну (позначення змісту), прагматичну (позначення наміру) та реляційну (конструювання стосунків) функції. Уточнено контекстну природу значення емодзі: воно формується на перетині платформи й способу відображення, культурних конвенцій, ситуаційної мети повідомлення та попередньої історії взаємодії партнерів. Обґрунтовано, що емодзі виконують роль керованих сигналів самопрезентації, коригуючи інтерпретацію без зміни фактичного змісту повідомлення, і водночас можуть бути джерелом непорозумінь за відсутності спільних конвенцій. Висновки. Емодзі доцільно розглядати як нову мову соціальної координації цифрового діалогу: вони кодують ставлення, наміри та межі взаємин, підвищують точність інтерпретації тексту й зменшують імовірність конфліктних читань. Їхня ефективність залежить від узгоджених норм і спільного контексту, тому ключовими є чутливість до адресата, доречність добору знаків і врахування платформних відмінностей відображення. Перспективним напрямом є емпіричне дослідження впливу емодзі на довіру, взаємну підтримку та взаєморозуміння в освітніх, професійних і повсякденних комунікаціях

ПСИХОСОЦІАЛЬНА ПІДТРИМКА НАСЕЛЕННЯ ПІД ЧАС ТА ПІСЛЯ ЗБРОЙНИХ КОНФЛІКТІВ

Василь Петрович МОЙСЕЮК — Thu, 14 May 2026 00:00:00 +0300

На жаль, збройні конфлікти є невід’ємною частиною сучасної світової історії. Вони здійснюють руйнівний вплив не тільки на економіку та інфраструктуру, а й на соціальне та психічне благополуччя мільйонів людей. У цій науковій статті ми зосереджуємо свою увагу на комплексному аналізі та узагальненню нових, сучасних підходів і практик психосоціальної підтримки населення в умовах збройних конфліктів та після їх завершення. Ми ставимо собі за мету не лише дослідити міжнародний досвід, але й розробити власні практичні рекомендації для підвищення якості та ефективності такої підтримки саме в українському контексті, враховуючи специфіку потреб постраждалих категорій населення для розвитку національної системи психосоціальної допомоги, яка зможе гідно відповідати на сучасні виклики, що постають перед українським суспільством в умовах тривалого воєнного конфлікту та його негативних наслідків. Метою статті є аналіз та узагальнення сучасних підходів і практик психологічної і соціальної підтримки населення в умовах збройних конфліктів та після їх завершення, а також висвітлення рекомендацій для підвищення ефективності такої підтримки в українському контексті. Наукова новизна. Наукова новизна статті полягає у застосуванні міждисциплінарного підходу, що поєднує психологічні, соціологічні та політичні аспекти для аналізу проблем психосоціальної підтримки. Завдяки цьому дослідження розглядає травматичний досвід не лише як індивідуальну проблему, а як соціально-культурне явище, що потребує системних рішень. Висновки. Проблема психосоціальної підтримки населення в Україні набула критичної актуальності через тривалий збройний конфлікт. Дослідження підтвердило, що травматичний досвід війни значно підвищує рівень посттравматичних стресових розладів (ПТСР), а також призводить до зростання тривожних станів та депресії. Аналіз показав, що ефективна психосоціальна підтримка є багатогранною системою, яка охоплює кризову інтервенцію, довготривалу реабілітацію та реінтеграцію в суспільство. Було виявлено, що українські фахівці та міжнародні організації активно застосовують низку сучасних підходів і методик, що забезпечують доступ до психологічної допомоги в умовах обмеженості ресурсів. Окрім цього, у статті наголошено на важливості міждисциплінарного підходу, що поєднує психологічні, соціологічні та політичні аспекти, а також враховує культурні особливості та гендерні аспекти для створення ефективних програм підтримки.

МЕТАФОРИЧНІ ОБРАЗИ ЯК РЕСУРС РЕФЛЕКСІЇ ТА ПСИХОЛОГІЧНОЇ САМОРЕГУЛЯЦІЇ ОСОБИСТОСТІ В ІНКЛЮЗИВНОМУ ПРОСТОРІ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ПІДТРИМКИ

Тетяна Сергіївна ОСТРЯНКО — Thu, 14 May 2026 00:00:00 +0300

Стаття присвячена аналізу можливостей використання метафоричних образів як ресурсу розвитку рефлексії та психологічної саморегуляції особистості в інклюзивному просторі психологічної підтримки. У роботі розкривається потенціал образно-символічних технік як безпечного та універсального інструменту для роботи з внутрішнім досвідом людини в умовах емоційної вразливості, травматичних переживань, труднощів вербалізації, різних форм життєвої кризи. Вступ. Сучасний психологічний простір психологічної підтримки об’єднує людей з різним рівнем психоемоційної стійкості, життєвого досвіду та здатності до усвідомлення власних переживань. У таких умовах особливої значущості набувають методи, які дозволяють працювати з внутрішнім світом людини без тиску та необхідності складної вербалізації. Метафоричні образи створюють можливість безпечного доступу до глибинних переживань, активізують рефлексію та сприяють формуванню нових способів саморегуляції. Метою статті є теоретичне обґрунтування та опис авторської метафоричної техніки як ресурсу розвитку рефлексії та психологічної саморегуляції особистості в інклюзивному просторі психологічної підтримки, а також висвітлення можливостей її практичного застосування для усвідомлення внутрішніх ресурсів, труднощів та смислових орієнтирів. Наукова новизна. Запропоновано авторську метафоричну техніку, що інтегрує рефлексивні та саморегуляційні процеси через образно-символічну структуру «життєвого руху» людини та обґрунтовано її універсальність та екологічність для використання в інклюзивному психологічному просторі. Розроблено систему орієнтованих запитань до кожного елементу образу, що сприяє активізації внутрішнього діалогу, усвідомленню ресурсів і формуванню відчуття керованості власним життям. Висновки. Застосування метафоричних образів в інклюзивному просторі психологічної підтримки створює умови для м’якої роботи з внутрішніми переживаннями людини та сприяє відновленню її внутрішніх опор. Запропонована техніка може бути використана як ефективний інструмент інклюзивної психологічної підтримки, що поєднує символічність, ресурсність, доступність, забезпечуючи розвиток рефлексії та психологічної саморегуляції з урахуванням унікальності кожної особистості.

ПСИХОЛОГІЧНЕ БЛАГОПОЛУЧЧЯ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ В УМОВАХ ВІЙНИ: РОЛЬ СОЦІАЛЬНОГО КАПІТАЛУ

Ірина Михайлівна УШАКОВА, Жанна Борисівна БОГДАН — Thu, 14 May 2026 00:00:00 +0300

Повномасштабна війна створює для студентської молоді тривалий контекст невизначеності, загрози та соціальної дестабілізації, що істотно впливає на показники психічного (ментального) здоров’я та особистісного розвитку. Психологічне благополуччя в сучасній науці розглядається як багатовимірний конструкт, який охоплює когнітивно-оцінний, емоційний і функціональний аспекти позитивного функціонування особистості. Теоретичною основою дослідження стали гедоністичний підхід до суб’єктивного благополуччя, обґрунтований Е. Дінер, та евдемоністична модель психологічного благополуччя К. Ріфф. У контексті воєнних викликів особливого значення набуває соціальний капітал як система соціальних зв’язків, довіри та включеності у спільноти, що може виконувати буферну функцію щодо стресогенних чинників. Метою статті є емпіричне вивчення особливостей психологічного благополуччя студентської молоді в умовах війни та визначення ролі соціального капіталу як чинника його збереження і предиктора адаптаційного потенціалу особистості. Наукова новизна. У дослідженні здійснено аналіз взаємозв’язку між показниками психологічного благополуччя і структурними компонентами соціального капіталу студентської молоді саме в умовах воєнного стану. Конкретизовано, що ресурси приватної сфери соціального капіталу більшою мірою пов’язані з екзистенційними компонентами благополуччя (особистісне зростання, цілі в житті), тоді як публічна сфера соціальних зв’язків корелює із соціально-функціональними аспектами та загальним інтегральним показником психологічного благополуччя. Висновки. Результати дослідження засвідчили переважання середнього рівня задоволеності життям і загального психологічного благополуччя при наявності групи ризику з низькими показниками. Найбільш збереженими компонентами благополуччя є цілеспрямованість і позитивні міжособистісні взаємини, тоді як автономія та управління середовищем виявилися більш вразливими до впливу воєнної невизначеності. Встановлено позитивні кореляційні зв’язки між соціальним капіталом і психологічним благополуччям, що дозволяє розглядати соціальні ресурси як значущий адаптаційний чинник у період суспільних трансформацій та обґрунтовує необхідність розвитку програм психосоціальної підтримки здобувачів вищої освіти

ГРУНЯ СУХАРЄВА: НЕВІДОМА ПОСТАТЬ ДИТЯЧОЇ ПСИХІАТРІЇ ТА ПЕРШОВІДКРИВАЧКА АУТИЗМУ

Вікторія Анатоліївна ХРОМЕЦЬ — Thu, 14 May 2026 00:00:00 +0300

Історія медицини тривалий час ігнорувала внесок видатної вченої Груні Сухарєвої, чиї праці заклали фундамент сучасної дитячої психіатрії. Попри те, що перші клінічні описи аутизму були опубліковані нею ще у 1925 році, світове визнання десятиліттями належало Лео Каннеру та Гансу Аспергеру. Стаття присвячена відновленню історичної справедливості та аналізу наукового спадку київської та харківської школи психіатрії, представницею якої була Сухарєва. У роботі розглядається її життєвий шлях та інтелектуальна відвага в описі станів, які на той час помилково класифікували як дитячу шизофренію. Мета роботи. Головною метою дослідження є дескриптивний аналіз наукового доробку Груні Сухарєвої в контексті формування концепції спектра аутизму. Робота спрямована на висвітлення пріоритетності її відкриттів, аналіз методологічних підходів вченої до діагностики психопатій у дітей та порівняння її описів «аутистичної психопатії» з сучасними діагностичними критеріями (DSM-5, ICD-11). Наукова новизна. У статті вперше детально систематизовано докази того, що Сухарєва описала ключові ознаки аутизму за 20 років до західних колег, використовуючи феноменологічний підхід. Наукова новизна полягає у висвітленні того, як соціополітичні умови та мовний бар’єр призвели до «забуття» її праць у світовій науці. Автор підкреслює унікальність її погляду на дитячу психіку як на систему, що розвивається, а не просто зменшену копію дорослої, що стало революційним кроком для медицини XX століття. Висновки. Дослідження підтверджує, що Груня Сухарєва є справжньою першовідкривачкою аутизму. Її клінічні спостереження відрізнялися глибиною та гуманізмом, а запропоновані методи лікування випереджали свій час. Відновлення імені Сухарєвої у науковому дискурсі не лише відновлює етичний баланс, а й дозволяє краще зрозуміти генезис вітчизняної психіатричної школи. Визнання її ролі є важливим кроком для сучасної дитячої психології та медицини в цілому

ПАРАНОЇДАЛЬНЕ МИСЛЕННЯ ЯК МЕХАНІЗМ ДЕФОРМАЦІЇ ДОВІРИ

Вадим Валерійович ШВЕД — Thu, 14 May 2026 00:00:00 +0300

У статті розглянуто параноїдальний стиль мислення як один із чинників руйнування сис- темної довіри в сучасному суспільстві. Актуальність теми зумовлена тим, що в умовах невизначеності, соці- альної напруги, інформаційного перевантаження та кризи дедалі більше посилюється схильність пояснювати події через прихований умисел, змову та маніпуляцію. Це змінює не лише окремі оцінки, а сам спосіб тлумачення соціальної реальності, унаслідок чого підозра починає витісняти довіру як основу соціальної взаємодії. Мета дослідження полягає в теоретичному обґрунтуванні того, яким чином параноїдальний стиль мислен- ня підриває системну довіру в особистісному, міжособистісному, інституційному та епістемічному вимірах, а також у визначенні умов її формування і відновлення. Наукова новизна полягає в комплексному осмисленні параноїдального стилю мислення не як ізольованої пси- хологічної аномалії, а як стійкої когнітивної та інтерпретаційної установки, що деформує саму архітектуру довіри. У роботі показано, що руйнівний вплив параноїдальної логіки проявляється через підміну критичного мислення тотальною підозрілістю, підрив самодовіри, руйнування презумпції доброзичливості у міжособистіс- них стосунках, зниження легітимності інституцій та втрату довіри до процедур перевірки знання. Висновки. Доведено, що ефективне зміцнення довіри неможливе лише через інформування або спростування хибних уявлень. Воно потребує створення передбачуваних, справедливих, пояснюваних і морально відповідальних інституційних практик, забезпечення участі, зворотного зв’язку та досвіду бути почутим. Саме за таких умов критичність не перетворюється на параноїдальну недовіру, а довіра знову стає раціонально можливою, емоцій- но підтримуваною і соціально продуктивною в публічному просторі

ВИКОРИСТАННЯ НЕТРАДИЦІЙНИХ ВИДІВ ГІМНАСТИКИ У РОБОТІ З ДІТЬМИ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ (ЙОГА, ФІТБОЛ-ГІМНАСТИКА, ДИХАЛЬНІ ВПРАВИ)

Інна Євгенівна ІНШАКОВА, Артур Євгенович ІНШАКОВ — Thu, 14 May 2026 00:00:00 +0300

Сучасний розвиток інклюзивної освіти в Україні зумовлює необхідність пошуку ефективних засобів фізичного, психічного та емоційного розвитку дітей з особливими освітніми потребами. Зростання кількості дітей із різними нозологіями потребує впровадження інноваційних, безпечних і науково обґрунтованих методик, що сприятимуть гармонійному розвитку особистості та підвищенню якості корекційно-розвивальної роботи. Одним із перспективних напрямів є використання нетрадиційних видів гімнастики, зокрема таких систем, як йога, фітбол-гімнастика та дихальні вправи. Їх комплексний вплив забезпечує розвиток моторики, координації рухів, гнучкості, сили, витривалості, рівноваги, а також позитивно впливає на психоемоційний стан дітей, формування саморегуляції та стресостійкості. Мета роботи. Мета статті полягає у теоретичному обґрунтуванні та практичному аналізі ефективності використання нетрадиційних видів гімнастики у роботі з дітьми з особливими освітніми потребами, а також у визначенні методичних умов їх інтеграції в освітній процес. Наукова новизна. Наукова новизна дослідження полягає у комплексному обґрунтуванні ефективності використання нетрадиційних видів гімнастики (йоги, фітбол-гімнастики та дихальних вправ) у роботі з дітьми з різними нозологіями в умовах інклюзивного та спеціального освітнього середовища. У роботі узагальнено їх вплив на фізичний і психоемоційний розвиток дітей, зокрема формування саморегуляції, координації рухів, постави та функціонального стану організму, а також акцентовано необхідність індивідуалізації та адаптації програм занять відповідно до особливостей розвитку кожної дитини. Висновки. Використання нетрадиційних видів гімнастики у роботі з дітьми з особливими освітніми потребами є ефективним засобом удосконалення корекційно-розвивальної діяльності. Комплексне застосування йоги, фітбол-гімнастики та дихальних вправ позитивно впливає на фізичний розвиток, психоемоційний стан, формування саморегуляції та соціальної адаптації дітей. Йога сприяє розвитку концентрації уваги й емоційної стійкості, фітбол-гімнастика ‒ зміцненню м’язового корсету та корекції постави, а дихальні вправи ‒ покращенню функціонального стану організму. Ефективність зазначених методик забезпечується за умови індивідуалізації та адаптації програм відповідно до особливостей розвитку кожної дитини, що підтверджує доцільність їх інтеграції в систему адаптивного фізичного виховання.

КОРЕКЦІЙНО-РОЗВИВАЛЬНІ ЧИННИКИ ВПЛИВУ НА ФОРМУВАННЯ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИХ ОПЕРАЦІЙ У ДІТЕЙ ІЗ ЗАТРИМКОЮ ПСИХІЧНОГО РОЗВИТКУ

Thu, 14 May 2026 00:00:00 +0300

Статтю присвячено теоретико-методичному обґрунтуванню корекційно-розвивальних умов, що забезпечують ефективне формування інтелектуальних операцій у дітей із затримкою психічного розвитку (ЗПР) у контексті сучасних вимог спеціальної та інклюзивної освіти. Актуальність дослідження зумовлена посиленням ролі компетентнісного підходу, дитиноцентризму й індивідуалізації освітнього процесу, які висувають до педагогів завдання не лише компенсувати окремі порушення розвитку, а й створити оптимальні передумови для становлення пізнавальної діяльності дитини, формування її здатності до аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення та класифікації. Мета – визначення й наукове обґрунтування корекційно-розвивальних чинників впливу, що забезпечують ефективне формування інтелектуальних операцій у дітей із затримкою психічного розвитку, а також у виявленні педагогічних механізмів, які сприяють підвищенню результативності цього процесу. Наукова новизна дослідження полягає у систематизації та теоретичному обґрунтуванні корекційно-розвивальних чинників формування інтелектуальних операцій у дітей із затримкою психічного розвитку, а також у уточненні педагогічних механізмів їх реалізації в умовах спеціальної та інклюзивної освіти. Висновки. У дослідженні акцентовано: діти із ЗПР характеризуються нерівномірністю розвитку когнітивної сфери, недосконалістю операціонального компонента мислення, нестійкістю уваги, недостатньою мотивацією до пізнавальної діяльності та фрагментарністю образів-уявлень. Це зумовлює деформації наочно-образного, наочно-дійового й словесно-логічного мислення, а також створює бар’єри під час оволодіння навчальними уміннями, перенесення знань у нові ситуації та виконання завдань за інструкцією чи зразком. Особливу увагу приділено характеристиці порушень перцептивної діяльності, мовленнєвої недостатності, обмеженості зорово-просторових уявлень, які зумовлюють низьку продуктивність аналітико-синтетичних операцій та слабку інтегративну функцію мислення. Авторами систематизовано результати сучасних досліджень щодо типології дітей із ЗПР залежно від рівня готовності до виконання інтелектуальних завдань, що дозволяє визначити можливості їхнього розвитку та межі зони найближчого розвитку. Наголошено, що формування інтелектуальних операцій є можливим лише за умов цілеспрямованої, науково обґрунтованої корекційно-розвивальної роботи, яка інтегрує спеціально організовану предметно-практичну, ігрову, конструктивну та символіко-моделювальну діяльність. Дослідження доводить, що саме активне залучення дітей до різних видів сенсомоторної та когнітивної діяльності сприяє розвитку образних уявлень, підвищенню гнучкості мислення й розширенню можливостей для узагальнення. Отримані результати доводять, що впровадження зазначених корекційно-розвивальних умов підвищує якість пізнавальної діяльності дітей із ЗПР, сприяє становленню цілісної структури мислення та створює педагогічні передумови для успішної адаптації здобувачів освіти в інклюзивному освітньому просторі

РОЛЬ СІМ’Ї У ПІДТРИМЦІ НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ ШКОЛЯРІВ З ПОРУШЕННЯМ СЛУХУ

Марія Миколаївна ТРОЯНОВСЬКА — Thu, 14 May 2026 00:00:00 +0300

У сучасних умовах розвитку інклюзивної та спеціальної освіти зростає потреба в науково обґрунтованому осмисленні чинників, що забезпечують ефективність навчального процесу школярів з порушенням слуху. Порушення слуху істотно впливає на мовленнєвий розвиток, пізнавальну діяльність і соціальну взаємодію дітей, що зумовлює необхідність комплексної підтримки з боку всіх суб’єктів освітнього процесу. Особливе значення в цьому контексті належить сім’ї, яка виступає найближчим соціальним середовищем дитини та забезпечує безперервність навчального й виховного впливу. Водночас роль сім’ї у підтримці навчального процесу школярів з порушенням слуху потребує системного теоретичного аналізу з урахуванням сучасних освітніх умов. Мета статті є теоретичний аналіз ролі сім’ї у підтримці навчального процесу школярів з порушенням слуху, визначення основних механізмів впливу сімейного оточення на навчальні досягнення та обґрунтування педагогічних рекомендацій щодо оптимізації сімейної підтримки в умовах інклюзивної та спеціальної освіти. Наукова новизна полягає у комплексному розгляді сім’ї як активного суб’єкта підтримки навчального процесу школярів з порушенням слуху. У статті систематизовано основні механізми впливу сімейного оточення на навчальні досягнення дітей, зокрема комунікативний, організаційний та емоційно-психологічний. Обґрунтовано значення узгодженої взаємодії між сім’єю та закладом освіти як умови підвищення ефективності навчання та освітньої адаптації школярів з порушенням слуху. Висновки. У результаті дослідження встановлено, що сімейна підтримка є важливим чинником забезпечення навчальної успішності, мотивації та психологічного благополуччя школярів з порушенням слуху. Ефективність навчального процесу значною мірою залежить від якості комунікативного середовища в родині, організації навчальної діяльності в домашніх умовах і характеру взаємодії батьків з педагогами та фахівцями. Отримані висновки можуть бути використані для вдосконалення практики педагогічного супроводу сімей та розроблення моделей партнерської взаємодії у системі інклюзивної освіти

ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ СОЦІАЛЬНОЇ СФЕРИ ДО МІЖНАРОДНОЇ ПРОЄКТНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЗАСОБАМИ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ

Зоя Павлівна ШАРЛОВИЧ, Марина Борисівна ВОЛОЩУК — Thu, 14 May 2026 00:00:00 +0300

У статті актуалізовано проблему підготовки фахівців соціальної сфери, здатних до ефек- тивної професійної взаємодії у глобалізованому освітньому та науковому просторі. Обґрунтовано, що сучасний стан соціальної галузі вимагає від фахівця не лише володіння методиками соціальної роботи, а й навичок міжна- родного грантрайтингу, стратегічного планування та комунікації з іноземними партнерами. У цьому контексті іноземна мова розглядається як багатофункціональний засіб, що забезпечує реалізацію міжнародних проєктів (Erasmus+, Horizon Europe тощо) та сприяє професійному розвитку фахівця. Мета дослідження. Теоретично обґрунтувати ефективність використання проєктної діяльності як провід- ного засобу формування комунікативних компетентностей майбутніх фахівців соціальної сфери, необхідних для успішної професійної діяльності та реалізації міжнародних проєктів. Наукова новизна. Уточнено зміст поняття «комунікативна компетентність фахівця соціальної сфери у міжнародній проєктній діяльності», яку визначено як інтегративне утворення, що поєднує лінгво-проєктний, соціокультурний та дискурсивний компоненти. Вперше запропоновано модель формування цієї компетентності через інтеграцію проєктної технології та методики CLIL (Content and Language Integrated Learning), де іноземна мова стає інструментом створення реального соціального продукту (грантові заявки, стратегії комунікацій та ін.). Набули подальшого розвитку підходи до впровадження етики інклюзивної комунікації у процес іншомовної підготовки майбутніх соціальних менеджерів. Висновки. Доведено, що залучення студентів до імітаційних та реальних проєктних циклів (від аналізу по- треб до презентації проєкту іноземним донорам) суттєво підвищує рівень їхньої комунікативної впевненості та професійної мотивації. Визначено, що використання іноземної мови як засобу розробки соціальних ініціатив дозволяє студентам опанувати складні жанри професійного мовлення: написання листів, структурування логі- ко-структурної матриці проєкту та розробки планів дисемінації результатів. Установлено, що такий підхід за- безпечує конвергенцію мовних навичок та професійних знань, формуючи фахівця, готового до транскордонного обміну досвідом та залучення міжнародних ресурсів для соціального розвитку громад