Інклюзія і суспільство

ТРИВОЖНІСТЬ У ПІДЛІТКІВ З ООП: ОСОБЛИВОСТІ ПРОЯВУ ТА ШЛЯХИ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ПІДТРИМКИ

Павло Леонтійович ГАЙДАЄНКО, Олена Анатоліївна СОЛНЦЕВА — Tue, 20 Oct 2026 00:00:00 +0300

Вступ. Актуальність дослідження зумовлена поширеністю тривожності серед підлітків з особливими освітніми потребами та специфічними труднощами їхньої адаптації до інклюзивного соціального й освітнього середовища. Особливого значення набуває вивчення чинників соціальної тривожності, пов’язаних із взаємодією з однолітками, соціалізацією та психологічним благополуччям підлітків з ООП. Мета: здійснити теоретичне дослідження особливостей проявів тривожності у підлітків з особливими освітніми потребами (ООП) в умовах інклюзивного навчання, а також обґрунтувати загальні психолого-педагогічні підходи до її профілактики та корекції. Методологія. У дослідженні використано теоретичні методи аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення та систематизації наукових джерел (2012–2026 рр.) за матеріалами Google Scholar, Scopus та фахових видань з Переліку МОН України; пошук здійснено за запитами «тривожність підлітків», «особливі освітні потреби», «інклюзивна освіта», «anxiety adolescents special educational needs»; критеріями відбору слугували відповідність тематиці тривожності підлітків з ООП, а результати узагальнено методом тематичного синтезу. Наукова новизна. На основі узагальнення теоретичних підходів (З. Фройд, А. Адлер, К. Хорні, Г. Салліван, Ч. Спілбергер, Ю. Ханін, біхевіористська традиція) та результатів емпіричних досліджень тривожності в осіб з інтелектуальними порушеннями, розладами аутистичного спектра та іншими категоріями ООП запропоновано п'ятикомпонентну модель психолого-педагогічної підтримки підлітків з ООП, що охоплює створення безпечного середовища, розвиток емоційної саморегуляції, корекцію соціальної тривожності, підвищення самооцінки та психологічну просвіту дорослих. Описано феномен діагностичного маскування тривожності проявами основного порушення розвитку як чинник, що диференціює діагностичні труднощі в різних категоріях підлітків з ООП, і обґрунтовано перспективні напрями їх психолого-педагогічного супроводу. Висновки. Тривожність у підлітків з ООП є поліетіологічним феноменом, що у підлітковому віці набуває переважно соціального характеру: страх відторгнення, відчуття неповноцінності та дефіцит комунікативних навичок ускладнюють інтеграцію в інклюзивному середовищі. Діагностичною проблемою залишається феномен маскування тривоги проявами основного порушення розвитку. Ефективна підтримка має охоплювати створення безпечного освітнього середовища, розвиток емоційної саморегуляції, корекцію соціальної тривожності та психологічну просвіту батьків і педагогів.

ОПТИМІЗАЦІЯ ДОМАШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА ЯК ЗАСІБ ПІДТРИМКИ ПСИХОЛОГІЧНОГО БЛАГОПОЛУЧЧЯ СТУДЕНТІВ В УМОВАХ ОНЛАЙН-НАВЧАННЯ

Андрій Юрійович ДЕРЛИЦЯ, Олександр Вікторович КИРИЛЕНКО — Tue, 20 Oct 2026 00:00:00 +0300

Вступ. Трансформація системи вищої освіти України внаслідок тривалого використання онлайн-навчання, зумовленого воєнним станом і безпековими викликами, суттєво змінила умови навчальної діяльності студентів. Домашній простір перестав виконувати виключно побутову функцію, поєднавши освітню, професійну та рекреаційну сфери життєдіяльності. Таке поєднання сприяє виникненню просторового перевантаження, підвищенню рівня психоемоційної напруги, тривожності та емоційного виснаження. У зв’язку з цим актуальним є пошук ефективних засобів підтримки психологічного благополуччя студентської молоді, одним із яких може бути цілеспрямована оптимізація домашнього середовища. Мета статті – теоретично обґрунтувати можливості та шляхи оптимізації функціональності домашнього середовища як ефективного засобу підвищення психологічного благополуччя студентів, які перебувають на дистанційній формі навчання. Наукова новизна. Наукова новизна дослідження полягає в обґрунтуванні функціональної організації домашнього середовища як психологічного ресурсу підтримки благополуччя студентів в умовах онлайн-навчання. Уточнено зміст поняття функціональності житлового простору та визначено його основні компоненти, серед яких ергономічне зонування, психологічна приватність, оптимізація сенсорного навантаження й мінімізація просторових дистресорів. Доведено, що їх комплексне використання сприяє підвищенню психологічної стійкості та адаптаційних можливостей здобувачів вищої освіти. Висновки. Встановлено, що функціонально організоване домашнє середовище є важливим чинником підтримки психологічного благополуччя студентів під час дистанційного навчання. Раціональне облаштування навчального простору, забезпечення психологічної приватності, оптимізація умов навчальної діяльності та зменшення впливу просторових стресорів сприяють зниженню рівня тривожності, профілактиці емоційного виснаження, підтриманню навчальної мотивації та розвитку резильєнтності. Отримані результати можуть бути використані під час розроблення програм психологічного супроводу студентів і практичних рекомендацій щодо організації домашнього навчального середовища.

РУЙНАЦІЯ РУТИНИ ЯК ЧИННИК РОЗВИТКУ ПОРУШЕНЬ ПСИХІЧНОГО ЗДОРОВ’Я ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

Катерина Станіславівна ДОВГОПОЛА — Tue, 20 Oct 2026 00:00:00 +0300

Вступ. У статті проаналізовано руйнацію щоденної рутини як один із ключових предикторів порушень психічного здоров’я дітей з особливими освітніми потребами в умовах воєнного стану. Актуальність проблеми зумовлена тим, що повномасштабна війна в Україні спричинила масове переміщення родин, порушення освітнього процесу, втрату доступу до корекційних, реабілітаційних і соціальних сервісів, а також хронічну невизначеність, яка особливо гостро впливає на дітей із розладами аутистичного спектра, РДУГ, інтелектуальними, мовленнєвими та сенсорними порушеннями. Метою роботи є ґрунтовний наративний синтез наукових даних щодо механізмів, через які втрата передбачуваності, стабільного розкладу та звичних форм підтримки посилює психоемоційну вразливість дітей з ООП під час війни. Наукова новизна полягає в концептуалізації деструкції рутини як самостійного багатокомпонентного чинника ризику та у виокремленні взаємопов’язаних механізмів її впливу: когнітивно-прогностичного, механізму виконавчої дисфункції, сенсорного перевантаження, порушення прив’язаності й співрегуляції, сервісного та часового механізмів. Висновки. У роботі узагальнено результати рецензованих досліджень із наукометричних баз Scopus, Web of Science і PubMed, а також матеріали міжнародних гуманітарних організацій із верифікованою методологією. Показано, що руйнація рутини асоціюється зі зростанням тривожності, емоційної лабільності, страху, поведінкових криз, регресу сформованих навичок, сенсорної дезорганізації та залежності від гаджетів. Обґрунтовано, що школа й сім’я можуть виконувати функцію буферів стресу за умови впровадження травма-інформованих підходів, візуальних розкладів, стабільних освітніх ритуалів і гнучких сімейних мікрорутин. Зроблено висновок про необхідність комплексних мультидисциплінарних програм психосоціальної підтримки, які поєднують сімейну психоедукацію, адаптовані шкільні інтервенції та державну політику безперервності спеціалізованих сервісів для дітей з ООП в Україні.

СОЦІАЛЬНО-КОГНІТИВНІ НАСЛІДКИ РІЗНИХ ТИПІВ ЦИФРОВОЇ АКТИВНОСТІ: РИЗИКИ ТА РЕСУРСИ САМОРЕГУЛЯЦІЇ

Юлія Олександрівна МИХАЛЬЧУК — Tue, 20 Oct 2026 00:00:00 +0300

Вступ. У статті розглянуто проблему впливу цифрових технологій на соціально-когнітивний розвиток особистості в умовах тотальної цифровізації. Актуальність зумовлена стрімким зростанням часу взаємодії з цифровими пристроями, раннім початком їх використання та суперечливими даними щодо наслідків цього впливу. Мета роботи − проаналізувати особливості впливу цифрових технологій на соціально-когнітивний розвиток особистості (переважно дітей, підлітків та молоді) з урахуванням типу цифрової активності, вікового періоду залучення та ролі рефлексивних стратегій саморегуляції. Наукова новизна полягає в авторському теоретичному узагальненні диференційованого характеру впливу цифрових технологій. Виокремлено три взаємопов’язані групи чинників: 1) тип цифрової активності (активна, цілеспрямована взаємодія сприяє розвитку окремих когнітивних функцій, тоді як пасивне споживання фрагментарного контенту пов’язане зі зниженням когнітивних показників); 2) віковий період залучення до цифрового середовища; 3) наявність рефлексивних стратегій саморегуляції, які виконують компенсаторну функцію. Запропонована рамка має характер теоретичного узагальнення. Висновки. Аналіз літератури свідчить про амбівалентний вплив цифрових технологій: активне цілеспрямоване використання може сприяти розвитку окремих когнітивних функцій, тоді як пасивне споживання фрагментарного контенту пов’язане зі зниженням показників довільної уваги, робочої пам’яті та здатності до глибинного читання. Одним із можливих механізмів є нейропластичність та особливості дофамінової системи винагороди, однак більшість даних мають кореляційний характер. Рефлексивні стратегії саморегуляції можуть компенсувати негативні ефекти, хоча їх ефективність потребує подальшого вивчення. Найбільш перспективним напрямом вважаємо лонгітюдні дослідження довгострокових наслідків різних типів цифрової активності.

ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ РОБОТИ З ЧЛЕНАМИ СІМЕЙ ЗАГИБЛИХ ЗАХИСНИКІВ УКРАЇНИ

Василь Петрович МОЙСЕЮК — Tue, 20 Oct 2026 00:00:00 +0300

Вступ. Повномасштабна війна в Україні зумовила глибокі трансформації в усіх сферах суспільного життя, висунувши на передній план питання соціального захисту та психологічної підтримки населення. Однією з найбільш уразливих та водночас пріоритетних категорій для державної соціальної політики сьогодні є родини військовослужбовців, які віддали життя за незалежність та територіальну цілісність батьківщини. Втрата близької людини за умов війни є надскладною психотравмою, яка руйнує звичний устрій сім’ї, викликає тривалу кризу горювання та потребує системного переформатування життєдіяльності. У цьому контексті традиційні підходи соціальної допомоги виявляються недостатніми, що зумовлює необхідність виокремлення та вивчення специфічних форм, методів та інструментів підтримки. Ефективна соціальна робота з членами сімей загиблих захисників України має базуватися на комплексному поєднанні правової, фінансової, психологічної та соціокультурної допомоги, що й зумовлює актуальність дослідження її особливостей. Мета статті полягає у теоретичному обґрунтуванні та аналізі специфіки соціально-психологічної роботи з членами сімей загиблих захисників України, а також у визначенні шляхів оптимізації їхнього соціально-психологічного супроводу. Наукова новизна дослідження полягає у систематизації сучасних викликів, з якими стикаються фахівці соціально-психологічної сфери під час взаємодії з родинами полеглих героїв, та в обґрунтуванні моделі проактивного кейс-менеджменту в умовах тривалого воєнного стану. Висновки. У результаті дослідження досліджено комплексну структуру та динаміку потреб різних підгруп всередині родин полеглих військовослужбовців (вдів/вдівців, батьків, дітей), що дозволило обґрунтувати необхідність застосування диференційованого підходу в процесі їхньої довгострокової адаптації. Встановлено, що найбільш дієвою технологією підтримки таких сімей є проактивний кейс-менеджмент, реалізований через модель міжвідомчої взаємодії державних інституцій, закладів охорони здоров’я та громадського сектору на рівні територіальних громад за принципом «єдиного вікна». Водночас у процесі аналізу практики надання послуг виявлено високі ризики вторинної травматизації та емоційного вигорання самих соціальних працівників, що актуалізує потребу впровадження обов’язкових систем супервізійної підтримки кадрів та стандартизації протоколів кризової комунікації.

ОСОБЛИВОСТІ ОЦІНЮВАННЯ МОВЛЕННЄВОГО РОЗВИТКУ В СТРУКТУРІ КОМПЛЕКСНОЇ ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ОЦІНКИ ДІТЕЙ З ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИМИ ПОРУШЕННЯМИ

Ірина Миколаївна БРУШНЕВСЬКА — Tue, 20 Oct 2026 00:00:00 +0300

Вступ. У сучасних умовах розвитку інклюзивної освіти особливої актуальності набуває проблема комплексної психолого-педагогічної оцінки розвитку осіб з інтелектуальними порушеннями. Мовленнєвий розвиток виступає не лише показником сформованості комунікативної компетентності, але й інтегративним індикатором загального психічного розвитку дитини. Мовлення знаходиться в тісному взаємозв’язку з психічним, емоційним і когнітивним становленням особистості, оскільки виконує не лише комунікативну, а й пізнавальну функцію, слугуючи основою формування вищих психічних процесів дитини дошкільного віку. Водночас у практиці психолого-педагогічного вивчення особливостей розвитку спостерігається недостатня узгодженість підходів до оцінювання мовлення в структурі комплексного обстеження дітей з інтелектуальними порушеннями. Мета роботи – теоретично обґрунтувати та визначити особливості оцінювання мовленнєвого розвитку дітей з інтелектуальними порушеннями в структурі комплексної психолого-педагогічної оцінки розвитку. Наукова новизна. Уточнено місце та функції діагностики мовленнєвого розвитку в структурі комплексного психолого-педагогічного оцінювання дітей з інтелектуальними порушеннями. Автором визначено критерії та показники оцінювання мовлення з урахуванням специфіки інтелектуальних порушень, обґрунтовано структурно-функціональну модель інтеграції мовленнєвої діагностики у систему комплексного обстеження. Висновки. Оцінювання мовленнєвого розвитку дітей з інтелектуальними порушеннями має розглядатися як системоутворювальний компонент комплексної психолого-педагогічної діагностики. Воно забезпечує не лише характеристику мовленнєвих умінь, але й дозволяє опосередковано оцінити рівень сформованості пізнавальних процесів і комунікативної діяльності. Запропонована модель інтеграції мовленнєвої діагностики сприяє підвищенню цілісності ті інформативності результатів обстеження, що є підґрунтям для побудови ефективних корекційно-розвиткових програм.

ЗАХИСТ НАЦІОНАЛЬНО-КУЛЬТУРНИХ ПРАВ У ДІЯЛЬНОСТІ ІВАНА ОГІЄНКА В УМОВАХ ПОЛІТИЧНИХ ПЕРЕСЛІДУВАНЬ

Олег Леонідович КУЗЬМЕНКО, Василь Васильович ФАЗАН — Tue, 20 Oct 2026 00:00:00 +0300

Вступ. У статті розглядається правозахисна діяльність Івана Огієнка (митрополита Іларіона) у контексті історичних викликів, пов’язаних із політичними переслідуваннями української мови, церкви та культури в першій половині ХХ століття. Актуальність теми зумовлена сучасними загрозами культурному суверенітету України та необхідністю формування духовного імунітету нації в умовах гібридної агресії. Мета роботи: дослідити та теоретично узагальнити правозахисну діяльність Івана Огієнка щодо захисту української мови, православної церкви та національної культури в умовах політичних переслідувань ХХ століття, а також визначити виховний потенціал його ідей для сучасної системи освіти. Методологія. У дослідженні застосовано комплекс наукових методів: історико-біографічний (для відтворення життєвого та творчого шляху Івана Огієнка в контексті політичних переслідувань); проблемно-хронологічний (для простеження еволюції його правозахисних поглядів); аналізу документів (для опрацювання першоджерел – праць мислителя, архівних матеріалів, законодавчих актів УНР); герменевтичний (для інтерпретації смислових акцентів його концепції культурного суверенітету); порівняльний (для зіставлення підходів різних дослідників); системний (для теоретичного узагальнення правозахисної діяльності як цілісного феномену). Наукова новизна. Вперше системно проаналізовано правозахисну діяльність Івана Огієнка крізь призму захисту культурних та мовних прав людини в умовах тоталітарного тиску та політичних переслідувань. Обґрунтовано, що його концепція культурного суверенітету та духовного імунітету суспільства становить цілісну правозахисну систему, яка поєднує наукову точність із непохитною патріотичною позицією. Визначено педагогічне значення спадщини мислителя для формування національно свідомої мовної особистості здобувача освіти. Висновки. Правозахисна діяльність Івана Огієнка в умовах політичних переслідувань ХХ століття була системною відповіддю на виклики денаціоналізації українського народу. Його концепція культурного суверенітету, що базується на захисті мови, церкви та історичної пам’яті, виступає дієвим механізмом формування духовного імунітету нації. Для сучасної освітньої системи України педагогічні та правозахисні погляди мислителя є теоретичним підґрунтям для розробки ефективних стратегій патріотичного виховання та захисту національного інформаційно-освітнього простору.

СОЦІАЛЬНО-КОМУНІКАТИВНА ВЗАЄМОДІЯ: НАУКОВІ ПІДХОДИ ДО ЇЇ СТРУКТУРИ, ФУНКЦІЙ ТА РОЛІ У ПРОФЕСІЙНІЙ ПІДГОТОВЦІ

Ольга Василівна ЛЕГА, Ігор Олександрович СІРЕНКО — Tue, 20 Oct 2026 00:00:00 +0300

Вступ. Актуальність дослідження зумовлена значенням соціально-комунікативної взаємодії для розвитку професійної комунікації, партнерської взаємодії, соціальної інтеграції та формування комунікативної компетентності майбутніх фахівців. В умовах цифровізації освітнього і професійного середовища соціально-комунікативна взаємодія набуває нових форм та поєднує міжособистісні, соціальні, професійні й цифрові аспекти комунікації. Мета. Метою дослідження є систематизація сучасних наукових підходів до розуміння соціально-комунікативної взаємодії, узагальнення її структурних компонентів і функцій, формування цілісного теоретичного бачення соціально-комунікативної взаємодії як багаторівневого процесу та конкретизація її значення у професійній підготовці здобувачів вищої освіти і формуванні комунікативної компетентності майбутніх фахівців. Наукова новизна. У дослідженні систематизовано наукові підходи до вивчення соціально-комунікативної взаємодії та виокремлено п’ять основних напрямів: психолого-когнітивний, комунікативно-інтеракційний, соціально-дискурсивний, освітньо-професійний і системно-інтеграційний. Узагальнено структурні компоненти соціально-комунікативної взаємодії, до яких віднесено когнітивний, емоційно-поведінковий, комунікативно-інтеракційний, соціокультурний, цифровий та мотиваційно-рефлексивний компоненти. Систематизовано її ко- мунікативно-інформаційну, регулятивно-координаційну, адаптаційно-інтеграційну, ціннісно-гуманістичну, розвивально-мотиваційну та соціально-трансформаційну функції. Запропоновано концептуальний механізм соціально-комунікативної взаємодії, що відображає взаємозв’язок зовнішнього середовища, наукових підходів, структурних компонентів, процесу реалізації, функцій та результатів взаємодії. Висновки. Встановлено, що соціально-комунікативна взаємодія є багаторівневим процесом, що забезпечує професійну комунікацію, партнерство, соціальну інтеграцію та розвиток комунікативної компетентності. У професійній підготовці здобувачів вищої освіти вона реалізується через інтерактивні методи навчання, професійно орієнтовані завдання та цифрові засоби комунікації. Одержані результати можуть бути використані для формування комунікативної компетентності майбутніх фахівців.

ПРАКТИЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ МЕТОДУ «НЕЙРОРУХ» A. БАНІЕЛЬ ДЛЯ ЦІЛІСНОГО РОЗВИТКУ ДІТЕЙ РАННЬОГО ВІКУ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ

Tue, 20 Oct 2026 00:00:00 +0300

Вступ. У статті здійснено педагогічне осмислення практичного потенціалу методу «Нейрорух» А. Баніель для цілісного розвитку дітей раннього віку з особливими освітніми потребами (ООП). На основі аналізу сучасних українських і зарубіжних досліджень щодо нейророзвивальних підходів до розвитку та підтримки дітей з ООП сформовано науковий контекст для педагогічного осмислення практичного потенціалу цього методу. Особливу увагу приділено розкриттю практичного потенціалу дев’яти засад методу А. Баніель та можливостей їх використання у спільній діяльності фахівців і батьків, спрямованій на цілісний розвиток дітей раннього віку з особливими освітніми потребами. Мета – педагогічне осмислення практичного потенціалу методу «Нейрорух» А. Баніель та визначення можливостей використання його ідей у спільній діяльності фахівців і батьків, спрямованій на цілісний розвиток дітей раннього віку з особливими освітніми потребами. Наукова новизна полягає в авторській педагогічній інтерпретації дев’яти засад методу «Нейрорух» у контексті сучасної спеціальної освіти та їх конкретизації через практичні рекомендації для фахівців і батьків дітей раннього віку з ООП. Обґрунтовано можливість розглядати ідеї методу як джерело сучасних педагогічних підходів, спрямованих на підтримку природних механізмів навчання, активної участі дитини у власному розвитку та організацію індивідуалізованої взаємодії дорослого з дитиною. Висновки. Проведений аналіз засвідчив значний практичний потенціал методу «Нейрорух» А. Баніель для осмислення сучасних підходів до цілісного розвитку дітей раннього віку з ООП. Педагогічна інтерпретація дев’яти засад цього методу дає змогу використовувати їх як практичні орієнтири для організації взаємодії фахівців і батьків з дитиною, підтримки її активності та створення умов для реалізації потенціалу нейропластичності. Представлений підхід розширює можливості використання сучасних нейророзвивальних ідей у системі психолого-педагогічного супроводу дітей раннього віку з ООП.

ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ ЗАСАДИ ЕРГОНОМІЧНОЇ АДАПТАЦІЇ ЦИФРОВИХ ІНТЕРФЕЙСІВ ДЛЯ ЗДОБУВАЧІВ ОСВІТИ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ

Зоя Павлівна ШАРЛОВИЧ, Марина Борисівна ВОЛОЩУК, Валентина Миколаївна ПАСЕКА — Tue, 20 Oct 2026 00:00:00 +0300

Вступ. Актуальність дослідження зумовлена активною цифровізацією освітнього процесу, поширенням дистанційного та змішаного навчання, а також необхідністю забезпечення не лише технічної доступності цифрових ресурсів, а й психологічного комфорту та безпеки здобувачів освіти. Особливої уваги потребує аналіз взаємозв’язку між характеристиками цифрового інтерфейсу, когнітивним навантаженням, відчуттям контролю, самоефективністю, психологічним комфортом та навчальною тривожністю здобувачів освіти з особливими освітніми потребами. Мета дослідження: теоретичне обґрунтування психолого-педагогічних засад ергономічної адаптації цифрових інтерфейсів для здобувачів освіти з особливими освітніми потребами. Наукова новизна. Запропоновано концептуальну модель взаємозв’язку «ергономічна адаптація цифрового інтерфейсу – когнітивне навантаження – відчуття контролю – психологічний комфорт – навчальна тривожність – навчальна активність». Обґрунтовано доцільність поєднання принципів цифрової доступності, універсального дизайну навчання та психолого-педагогічного супроводу в процесі створення інклюзивного цифрового освітнього середовища. Висновки. На основі аналізу наукових праць, положень універсального дизайну навчання та рекомендацій щодо цифрової доступності систематизовано основні принципи ергономічної адаптації цифрового освітнього середовища (доступність, простоту, передбачуваність, структурованість, послідовність, персоналізацію, мультимодальність та користувацький контроль). Доведено, що недостатньо адаптований інтерфейс створює додаткове когнітивне навантаження, ускладнює орієнтування, знижує відчуття компетентності та посилює емоційне напруження. Визначено практичні напрями адаптації цифрових інтерфейсів з урахуванням сенсорних, когнітивних, комунікативних та емоційно-поведінкових особливостей здобувачів освіти.

КОМПЕТЕНЦІЇ МАЙБУТНЬОГО В СИСТЕМІ ВИЩОЇ ОСВІТИ: ВИКЛИКИ ЦИФРОВОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ ТА ВІЙНИ

Юрій Адамович ЩЕРБЯК — Tue, 20 Oct 2026 00:00:00 +0300

Вступ. Цифрова трансформація, поширення технологій штучного інтелекту, динамічні зміни ринку праці та воєнні виклики зумовлюють перегляд результатів підготовки фахівців у системі вищої освіти. За цих умов професійні знання мають поєднуватися зі здатністю критично мислити, взаємодіяти, відповідально використовувати цифрові технології та зберігати дієздатність у ситуаціях ризику й невизначеності. Мета дослідження полягає в теоретичному обґрунтуванні структури компетенцій майбутнього та розробленні авторської 4D-моделі (Think – Interact – Digitalize – Adapt) як концептуальної основи модернізації підготовки фахівців у закладах вищої освіти. Методологія охоплює системний, компетентнісний і прогностичний підходи; застосовано аналіз, синтез, узагальнення та порівняння наукових джерел і стратегічних документів OECD, UNESCO, Європейської Комісії та Всесвітнього економічного форуму. Наукова новизна. Уточнено зміст поняття «компетенції майбутнього» як інтегрованої системи когнітивних, соціальних, цифрових компетенцій і компетенцій стійкості. Визначено їхню роль у професійній діяльності, громадянській участі та соціальній самореалізації особистості. Обґрунтовано, що університет формує ці компетенції через студентоцентроване й міждисциплінарне навчання, дослідницькі та командні проєкти, цифрові освітні практики, міжнародну співпрацю, психологічну підтримку й соціально інклюзивне середовище. Наукова новизна полягає в розробленні авторської 4D-моделі, яка поєднує когнітивний (Think), соціальний (Interact), цифровий (Digitalize) і стійкісно-адаптаційний (Adapt) компоненти, а також у виокремленні компетенцій стійкості як самостійного структурного компонента. Висновки. Запропонована модель інтегрує міжнародні підходи до компетенцій майбутнього й адаптує їх до потреб української вищої освіти в умовах війни, післявоєнного відновлення та цифрових змін. Її можна використовувати для модернізації освітніх програм, формулювання результатів навчання, розвитку інклюзивного освітнього середовища та вдосконалення оцінювання компетентностей.