Соціальна робота та психологія: освіта і наука

СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО ПРОФІЛАКТИКИ МОБІНГУ ТА БУЛІНГУ: ПОРІВНЯЛЬНИЙ АСПЕКТ

Валерія Ігорівна Бондар — 2025-12-30

Вступ. У сучасному суспільстві проблема міжособистісного насильства набуває особливої гостроти, зокрема в умовах воєнного стану, що підсилює стрес, невизначеність і соціальну вразливість населення. Одними з найбільш поширених форм деструктивної взаємодії виступають булінг в освітньому середовищі та мобінг у професійних колективах. Ці явища руйнують психологічне благополуччя, порушують атмосферу довіри, знижують мотивацію до навчання й праці, а також провокують розвиток тривожності та професійного вигорання. Наявність законодавчого врегулювання цих явищ в Україні ( Закон № 2657‑VIII, Закон № 2759-IX) свідчить про актуальність наукового аналізу їх сутності, причин і шляхів протидії. Мета роботи. Дослідження спрямоване на теоретико-практичний аналіз соціально-педагогічних підходів до профілактики булінгу та мобінгу, виокремлення їхніх характерних ознак, чинників поширення та обґрунтування ефективних стратегій запобігання у вітчизняному й зарубіжному досвіді. Мета роботи полягає у здійсненні теоретико-практичного аналізу соціально-педагогічних підходів до профілактики булінгу та мобінгу в освітньому середовищі, визначенні їхніх особливостей, чинників поширення та шляхів ефективного попередження. Наукова новизна. Уперше здійснено порівняльний аналіз українських та зарубіжних моделей профілактики мобінгу й булінгу. Показано, що в зарубіжній практиці домінують комплексні політики «нульової толерантності», інтерактивні методи формування культури безпеки, системи наставництва та медіації. В Україні ж превентивні стратегії перебувають на етапі становлення: поступово впроваджуються відновні практики, освітні програми розвитку толерантності, медіація як інструмент ненасильницького розв’язання конфліктів. Обґрунтовано, що ефективна профілактика можлива лише за умов поєднання законодавчої регламентації, соціально-емоційного навчання, корпоративної етики та створення безпечного освітнього середовища. Висновки. Протидія булінгу та мобінгу потребує комплексного підходу, що поєднує правові, педагогічні та соціально-психологічні інструменти. Важливими є: удосконалення механізмів імплементації законодавства; розвиток інституційної політики «нульової толерантності»; формування культури ненасильницької взаємодії; підвищення емоційної компетентності учасників освітнього процесу; упровадження прозорих механізмів реагування на конфлікти. Перспективним напрямом вбачається інтеграція міжнародних практик, що базуються на партнерстві школи, сім’ї та громади, у національний освітній простір. Це сприятиме створенню психологічно безпечного середовища, підвищенню рівня довіри й гармонізації міжособистісних відносин.

ПСИХОЛОГІЧНІ МЕХАНІЗМИ ФОРМУВАННЯ ЕМОЦІЙНОГО ІНТЕЛЕКТУ В ТРЕНІНГОВОМУ ФОРМАТІ

Тетяна Олександрівна Гудзь — 2025-12-30

Вcтуп. Емоційний інтелект розглядається як важливий чинник успішної взаємодії, професійної ефективності та психологічного благополуччя. Зростання його значимості за умов соціальних змін посилює інтерес до механізмів розвитку емоційної компетентності. Тренінгові програми відіграють ключову роль, оскільки забезпечують емоційний досвід, рефлексію та практичне формування навичок. Різні моделі емоційного інтелекту – когнітивна, змішана та особистісна – вимагають подальшого аналізу їх застосування у тренінговому форматі, що підкреслює актуальність дослідження цього процесу. Мета роботи – теоретично обґрунтувати та проаналізувати психологічні механізми формування емоційного інтелекту в умовах тренінгового впливу, а також визначити ефективні умови та компоненти тренінгової програми, що сприяють розвитку емоційної компетентності. Наукова новизна дослідження полягає у узагальненні підходів до розуміння емоційного інтелекту, обґрунтуванні ключових механізмів його розвитку у тренінгу, демонстрації їхнього комплексного впливу на формування емоційних навичок та уточнення ролі групової динаміки та фасилітації у підвищенні ефективності тренінгових програм. Висновки. Здійснений теоретичний аналіз підтверджує, що емоційний інтелект є багатовимірною компетентністю, яка може цілеспрямовано розвиватися в умовах тренінгового впливу. В рамках різних моделей – когнітивної, змішаної та особистісної – акцентуються різні компоненти ЕІ, однак їх об’єднує визнання можливості набуття емоційних умінь через навчання та практику. Встановлено, що ключовими механізмами тренінгового розвитку емоційного інтелекту виступають емоційна саморефлексія, когнітивна переоцінка, соціальна фасилітація та поведінкова репетиція. Вони забезпечують глибоку переробку емоційного досвіду, формування нових стратегій регулювання та підвищення ефективності соціальної поведінки. Підкреслено значення мотивації учасників та професійної компетентності тренера як факторів, що визначають результативність навчального процесу. Отримані результати можуть використовуватися для вдосконалення тренінгових програм та подальших досліджень у галузі розвитку емоційної компетентності.

ТЕОРІЯ СПРАВЕДЛИВОСТІ ТА ПРАВ ЛЮДИНИ У СОЦІАЛЬНІЙ РОБОТІ З ВЕТЕРАНАМИ ТА ВЕТЕРАНКАМИ ВІЙНИ: ГАРАНТІЇ РІВНОГО ДОСТУПУ ДО ПОСЛУГ

Ірина Віталіївна Єнгаличева — 2025-12-30

Вступ. У статті обгрунтовано, що тривалий воєнний конфлікт спричиняє зростання кількості захисників і захисниць, які потребують комплексної соціальної підтримки, що робить особливо важливим забезпечення рівного доступу до якісних соціальних послуг. Мета роботи – теоретично обґрунтувати застосування теорії справедливості й прав людини у соціальній роботі з ветеранами та ветеранками для забезпечення гарантій рівного доступу до соціальних послуг. Наукова новизна: проаналізовано основні положення теорії справедливості Дж. Ролза та концепції прав людини в контексті надання соціальних послуг ветеранам/ветеранкам війни; досліджено сучасний стан надання соціальних послуг ветеранам/ветеранкам в Україні та окреслено основні проблеми, пов›язані з рівністю доступу до соціальних послуг, враховуючи теорію справедливості Дж. Ролза; розроблено рекомендації щодо вдосконалення системи соціальної підтримки ветеранів/ветеранок з урахуванням принципів справедливості та прав людини. Висновки. На основі аналізу наукових праць Дж. Ролза та сучасних досліджень українських науковців охарактеризовано принципи справедливості, зокрема «завісу незнання», принцип рівних можливостей і принцип відмінностей, які мають безпосереднє значення для вдосконалення системи соціальної допомоги ветеранам. Показано, що сучасна практика надання соціальних послуг характеризується нерівномірністю та наявністю бар’єрів, що обмежують доступ до медичних, реабілітаційних і психологічних сервісів. У статті доведено, що застосування теорії прав людини у соціальній роботі з ветеранами сприяє дотриманню принципів рівності, недискримінації, поваги до гідності та активної участі у суспільному житті. Запропоновано рекомендації щодо удосконалення системи соціальної підтримки ветеранів і ветеранкок війни шляхом децентралізації надання послуг, підвищення їх адресності, впровадження гендерно чутливих підходів і посилення правозахисної орієнтації соціальної політики. Реалізація зазначених рекомендацій сприятиме підвищенню ефективності соціальної роботи та формуванню справедливої системи підтримки, орієнтованої на цінність людської гідності.

ПОСТТРАВМАТИЧНИЙ СТРЕСОВИЙ РОЗЛАД ЯК ПРЕДМЕТ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Наталія Миколаївна Коляда — 2025-12-30

Вступ. У статті узагальнено результати український та зарубіжних досліджень щодо посттравматичного стресового розладу (ПТСР) та особливостей його прояву в учасників бойових дій. Актуальність теми зумовлена зростанням кількості осіб, які зазнали психотравматичних подій унаслідок збройного конфлікту, а також потребою у формуванні ефективної системи допомоги ветеранам. Мета роботи – узагальнення результатів українських та зарубіжних досліджень про посттравматичний стресовий розлад та особливості його прояву в учасників бойових дій. Наукова новизна – у дослідженні представлений аналіз вітчизняних і зарубіжних підходів до трактування поняття ПТСР, систематизовано чинники його виникнення у військовослужбовців, а також окреслено роль інституційних та позаінституційних форм допомоги у процесі реабілітації. Особлива увага приділена необхідності підготовки кваліфікованих фахівців та розвитку державної ветеранської політики. Висновки. ПТСР є складним психоемоційним явищем, що потребує комплексного підходу до виявлення, лікування та профілактики. Ефективна система соціально-психологічної реабілітації має базуватися на міждисциплінарній співпраці, включати участь державних і громадських інституцій, а також орієнтуватися на потреби як самих ветеранів, так і їхніх родин. Запорукою успішної реінтеграції учасників бойових дій є своєчасна підтримка, доступ до якісної психотерапевтичної допомоги та створення сприятливого соціального середовища. Формування цілісної ветеранської політики має ґрунтуватися на засадах гуманізму, поваги та державної відповідальності.

ОСОБЛИВОСТІ ЕМОЦІЙНОЇ СФЕРИ ТУРИСТІВ ІЗ ІНВАЛІДНІСТЮ

Геннадій Геннадійович Кучеров — 2025-12-30

Вступ. Сучасний розвиток туризму дедалі більше орієнтований на принципи інклюзії, що зумовлює необхідність урахування потреб осіб із інвалідністю як повноправних учасників туристичного процесу. Одним із визначальних чинників якості їхнього туристичного досвіду є емоційна сфера, яка впливає на рівень задоволення подорожами, інтеграцію у соціальне середовище та формування позитивного образу дестинації. Попри зростання кількості наукових досліджень з проблеми інклюзивного туризму, аспект емоційних переживань цієї категорії туристів залишається недостатньо вивченим в українському науковому дискурсі. Мета статті. Метою статті є визначення особливостей емоційної сфери туристів із інвалідністю та обґрунтування рекомендацій із розвитку інклюзивного туризму з урахуванням емоційних потреб цієї категорії осіб. Для досягнення мети поставлено завдання: проаналізувати наукові підходи до дослідження емоційної сфери туристів із інвалідністю; виокремити її ключові складові; визначити вплив емоцій на якість туристичного досвіду; запропонувати практичні кроки для підвищення емоційного комфорту осіб із інвалідністю в туристичному середовищі. Висновки. У статті обґрунтовано, що емоційна сфера туристів із інвалідністю має такі основні компоненти: емоційну чутливість, тривожність, потребу у визнанні та самоповазі, радість відкриття та пізнання, а також емоційну підтримку. Показано, що саме ці чинники визначають рівень довіри до суспільства, готовність до соціальної взаємодії та повторної участі в туристичних подорожах. Акцентовано увагу на ролі інклюзивних практик, серед яких – аудит доступності, консультації з громадськими організаціями, підготовка персоналу на засадах емпатії та міжсекторальна співпраця з культурними й освітніми інституціями. Встановлено, що впровадження таких практик сприятиме не лише зниженню психологічних бар’єрів, а й формуванню позитивного емоційного середовища, яке стимулює розвиток інклюзивного туризму.

НІМЕЦЬКА МОДЕЛЬ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З МІГРАНТАМИ ТА ЇЇ АДАПТАЦІЙНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ДЛЯ УКРАЇНИ: ІНСТРУМЕНТИ ІНТЕГРАЦІЇ, ВИКЛИКИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

Наталія Володимирівна Мартовицька — 2025-12-30

Вступ. Глобальні міграційні процеси останніх десятиліть зумовили потребу у формуванні багаторівневих систем соціальної роботи в Федеративна Республіка Німеччина, які традиційно виступають ключовими центрами тяжіння міграційних потоків, виробили відмінні, але взаємодоповнювані моделі соціальної інтеграції. Їх досвід має як самостійну цінність у контексті забезпечення соціальної стабільності, так і потенціал до адаптації в інших країнах, зокрема в Україні. Метою наукового пошуку був аналіз німецької моделі соціальної роботи з мігрантами та визначення можливостей адаптації її практичних інструментів для соціальної інтеграції осіб в Україні. Дослідження базується на аналізі статистичних даних Eurostat, BAMF, BMAS та інших джерел, а також на вивченні нормативних документів і практичних програм. Виявлено ключові інструменти німецької моделі соціальної інтеграції мігрантів, що охоплюють мовну та професійну підготовку, соціальний супровід, міжкультурне посередництво й раннє працевлаштування. Наукова новизна полягає у дослідженні німецьких практик соціальної інтеграції мігрантів і можливостей їх адаптації в Україні, що сприяє підвищенню ефективності супроводу ВПО та формуванню стійкої системи реагування на міграційні кризи. Висновки. У статті проаналізовано специфіку німецької моделі соціальної інтеграції мігрантів, яка поєднує державну політику, муніципальні практики та діяльність громадських організацій. Особливу увагу приділено мовній підготовці, трудовій інтеграції, соціальному супроводу та міжкультурному посередництву. Проаналізовано сильні та слабкі сторони німецької інтеграційної системи, що дозволяє визначити можливості її адаптації для потреб соціальної підтримки внутрішньо переміщених осіб в Україні. На основі цього досвіду запропоновано рекомендації для України щодо розвитку індивідуальних інтеграційних планів, субсидіарної співпраці державних і недержавних структур, удосконалення міжкультурного посередництва та створення адаптованих програм працевлаштування для внутрішньо переміщених осіб.

ПСИХОСОЦІАЛЬНА РОБОТА ІЗ ДІТЬМИ В УМОВАХ ВІЙНИ

Світлана Миколаївна Миколюк — 2025-12-30

Вступ. Представлено науковий аналіз проблеми психосоціальної роботи з дітьми в умовах війни як інтегрованого процесу, спрямованого на відновлення психічного здоров’я, стабілізацію емоційного стану та соціальну адаптацію дитячої особистості. Метою дослідження є наукове обґрунтування теоретичних засад і практичних підходів до здійснення психосоціальної роботи з дітьми в умовах війни, спрямованої на збереження їхнього психічного здоров’я, формування адаптивних механізмів подолання стресу та відновлення соціально-психологічної рівноваги. Підкреслено, що повномасштабна війна в Україні зумовила глибокі зміни у соціально-гуманітарному просторі, актуалізувавши необхідність переосмислення підходів до надання психологічної та соціальної допомоги дітям, які зазнали травматичного досвіду. Визначено, що психосоціальна підтримка є комплексною системою, що об’єднує психологічні, соціальні, педагогічні та правові механізми впливу, орієнтовані на формування внутрішніх ресурсів, почуття безпеки та довіри до соціального середовища. Розкрито міждисциплінарний характер досліджуваної проблеми, що поєднує положення сучасної психології розвитку, кризової психології, соціальної педагогіки та соціальної роботи. Проаналізовано сучасні наукові підходи до розуміння феноменів дитячої резильєнтності, посттравматичного стресу та соціальної адаптації, узагальнено досвід українських і зарубіжних дослідників у сфері допомоги дітям, які постраждали від воєнних конфліктів. Наукова новизна. Визначено, що ефективність психосоціальної допомоги залежить від комплексної взаємодії фахівців різних галузей – психологів, соціальних працівників, педагогів, медиків і правозахисників – на основі принципів гуманізму, мультидисциплінарності, індивідуалізації та доказової практики. Наголошено на необхідності створення сучасної системи психосоціальної підтримки, здатної забезпечити раннє виявлення ознак психологічної травми, організацію безпечного середовища, реабілітацію й формування адаптивних механізмів поведінки дітей. Уточнено, що психосоціальна робота повинна розглядатися не як разова інтервенція, а як процес тривалого супроводу, який інтегрує елементи консультування, соціальної підтримки та освітнього впливу. Підтверджено гіпотезу про те, що підвищення ефективності психосоціальної роботи з дітьми в умовах війни можливе за умови реалізації інтегрованого підходу, що поєднує психологічні методи емоційної стабілізації з соціальними практиками підтримки та розвитку соціальних зв’язків. Висновковано, що психосоціальна робота є стратегічним напрямом державної соціально-гуманітарної політики, спрямованим на відновлення дитячого потенціалу, зміцнення психічного здоров’я та формування стійкості до життєвих викликів.

ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ ПОКОЛІННЯ Z В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ В УКРАЇНІ

Оксана Михайлівна Палилюлько — 2025-12-30

Вступ. Сучасна війна в Україні створила безпрецедентні умови для соціального, емоційного та психологічного життя громадян, особливо представників молодого покоління – покоління Z. Ця вікова група, що сформувалася у цифрову епоху, наразі переживає глибокі трансформації особистості під тиском воєнної реальності. Молодь, яка ще вчора будувала плани на майбутнє в умовах глобалізації та цифрового комфорту, сьогодні змушена адаптуватися до нових життєвих викликів – втрати, переміщення, порушення освітніх і професійних траєкторій. У цих умовах формування особистості відбувається з урахуванням не лише традиційних інститутів соціалізації, а й впливу воєнної травми, стресових переживань, патріотичного піднесення, нових форм солідарності та самоорганізації. Мета. Метою дослідження є аналіз особливостей формування особистості покоління Z в умовах воєнного стану в Україні з акцентом на соціально-психологічні зміни, ціннісні переорієнтації та роль цифрового середовища у процесах адаптації, самоідентифікації та резильєнтності. Наукова новизна. Уперше представлено міждисциплінарний погляд на процес становлення особистості молоді в екстремальних умовах сучасної війни. Обґрунтовано, що цифрове середовище відіграє амбівалентну роль – одночасно виступає інструментом підтримки та джерелом фрустрації. Визначено, що формування громадянської ідентичності, нових ціннісних орієнтирів, зростання суб’єктності та активізація молоді у волонтерських, інформаційних і культурних ініціативах є не лише реакцією на кризу, а й свідченням появи нових моделей соціальної адаптації покоління Z. Висновки. Покоління Z в Україні демонструє високу адаптивність, креативність та здатність до мобілізації в умовах загрози. Війна прискорює формування психологічної стійкості, переосмислення базових життєвих цінностей і готовність до участі в соціальному житті. Для забезпечення здорового особистісного розвитку молоді потрібна системна підтримка – освітня, психологічна та соціальна – орієнтована на інклюзивність, цифрову грамотність і розвиток критичного мислення.

ВИКОРИСТАННЯ КЕЙС-МЕНЕДЖМЕНТУ В ПРОЦЕСІ КОНСУЛЬТУВАННЯ ВРАЗЛИВИХ КАТЕГОРІЙ НАСЕЛЕННЯ

Людмила Іванівна Романовська — 2025-12-30

Вступ. Актуальність дослідження зумовлена зростанням потреби в комплексному та індивідуалізованому підході до консультування вразливих категорій населення, до яких належать особи з інвалідністю, внутрішньо переміщені особи, сім’ї у складних життєвих обставинах. Кейс-менеджмент є одним із таких інструментів, що поєднують оцінку потреб, індивідуальне планування, координацію послуг та моніторинг результатів. Метою дослідження є теоретичне обґрунтування та аналіз практики використання кейс-менеджменту у процесі консультування вразливих категорій населення. Наукова новизна дослідження полягає у комплексному порівнянні міжнародного та українського досвіду впровадження кейс-менеджменту, виділенні факторів успіху та перешкод у практичному застосуванні, а також формуванні рекомендацій щодо адаптації стандартів та методик до українського контексту. Вперше систематизовано переваги та труднощі реалізації кейс-менеджменту у процесі консультативної допомоги, визначено роль цифровізації, міжсекторальної координації та підготовки кадрів у підвищенні ефективності соціальних інтервенцій. Висновки. Аналіз показує, що кейс-менеджмент забезпечує комплексний та індивідуалізований підхід до клієнтів, сприяє автономізації осіб, профілактиці кризових ситуацій та підвищує прозорість та підзвітність соціальних програм. Український досвід свідчить про значний прогрес: функціонують кейс-команди, запроваджуються цифрові інструменти супроводу, реалізуються проекти недержавних та міжнародних організацій. Водночас залишаються проблеми кадрового дефіциту, перевантаження працівників, нестачі уніфікованих стандартів, етичних та цифрових викликів, а також нестабільність фінансування. Подальші дослідження мають бути спрямовані на оцінку ефективності кейс-менеджменту у різних групах вразливого населення, удосконалення міжсекторальної координації та адаптацію методик та стандартів до українських умов, що забезпечить сталий розвиток та якість соціальних послуг.

РОЛЬ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ У ФОРМУВАННІ ІНКЛЮЗИВНОГО СЕРЕДОВИЩА ДЛЯ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ: КОРЕКЦІЙНІ МЕТОДИ ВПЛИВУ

Наталія Михайлівна Росоха — 2025-12-30

Вступ. Принципи інклюзивного суспільства ґрунтується на визнанні рівних прав і можливостей для всіх, зокрема для дітей з особливими освітніми потребами (ООП). В умовах сучасних соціальних змін зростає потреба у впровадженні гуманістично орієнтованих та індивідуалізованих методів соціальної підтримки в освітньому середовищі. Соціальна робота, як професійна діяльність, займає провідне місце в системі інклюзивної освіти, забезпечуючи супровід, захист прав і створення сприятливих умов для розвитку та соціалізації дитини з особливими освітніми потребами. Метою дослідження є обґрунтування ролі соціальної роботи у формуванні інклюзивного середовища для дітей з ООП через аналіз та узагальнення ефективних корекційних методів впливу. Завдання полягають у дослідженні сучасних практик корекційної роботи, визначенні специфіки діяльності соціального працівника в інклюзивному середовищі та окресленні профілактичних аспектів соціальної роботи. Наукова новизна. Наукова значущість дослідження полягає у комплексному підході до аналізу ролі соціального працівника в інклюзивному освітньому середовищі. У роботі систематизовано корекційні методи, серед яких арт-терапія та ігрова терапія, що довели свою результативність у розвитку емоційної стійкості, комунікативних навичок та позитивної самооцінки у дітей з ООП. Новизна також полягає в окресленні функцій соціального працівника як фасилітатора та координатора між дитиною, сім’єю, педагогами та медичними фахівцями, що сприяє зменшенню соціальної ізоляції, формуванню толерантного середовища та розвитку інклюзивної культури. Висновки. Соціальна робота в інклюзивному середовищі – це багатогранний процес, який включає в себе діагностику, корекцію, профілактику та просвіту. Ефективність залежить від професійної підготовки фахівців, міжвідомчої співпраці, підтримки держави та розвитку інклюзивної культури в суспільстві. Подальші дослідження доцільно спрямувати на розробку мультидисциплінарних програм підготовки кадрів і вивчення довгострокових результатів корекційної роботи.

ОСОБЛИВОСТІ УПРАВЛІННЯ СОЦІАЛЬНИМИ ТА ІНФОРМАЦІЙНО-ТЕХНОЛОГІЧНИМИ ПРОЄКТАМИ В СУЧАСНИХ УМОВАХ

Наталія Вікторівна Синюк — 2025-12-30

Вступ. У статті досліджено особливості управління соціальними та інформаційно-технологічними (ІТ) проєктами в умовах сучасних викликів. Розкрито ключові відмінності між цими типами проєктів за цілями, ресурсами, підходами до реалізації та оцінки результатів. Акцентовано увагу на спільних аспектах управління, зокрема на ролі зацікавлених сторін, управлінні ризиками та важливості комунікації. Розглянуто сучасні тенденції, серед яких – цифровізація соціальної сфери, використання Agile-методологій та зростання популярності гібридних моделей управління. Запропоновано напрями інтеграції управлінських практик для досягнення більшої ефективності та соціального впливу. Отримані результати можуть бути корисними для проєктних менеджерів, дослідників, а також фахівців, залучених до реалізації соціально значущих ініціатив з використанням ІТ-рішень. Мета роботи – огляд та аналіз особливостей управління соціальними та інформаційно-технологічними проєктами в умовах сучасних викликів. Наукова новизна. Уперше досліджено особливості та встановлено взаємозв’язок щодо ефективного управління соціальними та інформаційно-технологічними проєктами в сучасних умовах. Запропоновано можливі напрями інтеграції управлінських стратегій для досягнення синергетичного ефекту та встановлено підхід, що дозволить створювати стійкі, масштабовані та суспільно корисні рішення. Висновки. Незважаючи на відмінності у сфері застосування, соціальні та ІТ-проєкти мають спільні управлінські виклики – обмеженість ресурсів, потребу в гнучкості, необхідність чіткого управління ризиками та активної взаємодії із зацікавленими сторонами. Відповіддю на ці виклики може стати інтеграція управлінських підходів де поєднаються цінності соціальної відповідальності з ефективністю сучасних цифрових технологій. Для досягнення більшої ефективності та соціального впливу запропоновано напрями інтеграції управлінських практик та оновлення підходів до проєктного менеджменту і формування нової парадигми управління, що поєднує інноваційність, адаптивність, міжгалузеву взаємодію та соціальну чутливість.

ОСВІТНІ ПІДХОДИ ДО ФОРМУВАННЯ НАВИЧОК СОЦІАЛЬНОГО ПРОЄКТУВАННЯ У МАЙБУТНІХ СОЦІАЛЬНИХ ПРАЦІВНИКІВ: ВІД ТЕОРІЇ ДО ПРАКТИКИ

Олег Миколайович Приймак — 2025-12-30

Вступ. У статті розглядається інтеграція соціального підприємництва в освітній процес закладів вищої освіти України як інструмент формування практичних навичок соціального проєктування у майбутніх соціальних працівників. Мета дослідження – визначити ефективні освітні підходи до формування компетентностей у сфері соціального підприємництва та соціального проєктування, спираючись на вітчизняний і міжнародний досвід. Новизна дослідження зумовлена необхідністю розширення можливостей професійної підготовки фахівців соціальної сфери в умовах сучасних економічних та соціальних викликів, особливо у контексті післявоєнного відновлення України. Запропоновано рекомендації щодо вдосконалення освітніх програм у закладах вищої освіти України для підготовки фахівців, здатних ініціювати та реалізовувати соціальні проєкти, спрямовані на довготривалі зміни в суспільстві. Методи дослідження включають порівняльний аналіз міжнародних освітніх моделей, контент-аналіз наукових праць і законодавчих актів, а також кейс-метод, заснований на аналізі ініціатив соціального підприємництва в Україні. Висновки. Найбільш ефективними моделями навчання є університетські бізнес-інкубатори, дуальна освіта, менторські програми та онлайн-навчання.

ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ СОЦІАЛЬНИХ ПРАЦІВНИКІВ ДО ОРГАНІЗАЦІЇ ВОЛОНТЕРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ З ВРАЗЛИВИМИ КАТЕГОРІЯМИ НАСЕЛЕННЯ

Ярослава Ігорівна Юрків — 2025-12-30

Вступ. У статті розглядається актуальна проблема підготовки майбутніх соціальних працівників до організації волонтерської діяльності з вразливими категоріями населення. Розглянуто історичні витоки волонтерства, починаючи з діяльності А. Дюнана та створення Червоного Хреста до виокремлення сучасних підходів до організації волонтерських ініціатив. Окрему увагу приділено правовому та етичному регулюванню волонтерської діяльності в Україні та її міжнародному трактуванню. Проаналізовано специфіку підготовки здобувачів вищої освіти до організації та участі у волонтерських проєктах. Наукова розвідка підкреслює роль волонтерства у формуванні професійних компетентностей, комунікаційних навичок, соціальної відповідальності та активної громадянської позиції майбутніх соціальних працівників. Мета статті. Популяризація досвіду підготовки майбутніх соціальних працівників до організації волонтерської діяльності. Наукова новизна. У науковій розвідці вперше висвітлено процес підготовки майбутніх соціальних працівників до організації волонтерської діяльності з вразливими категоріями населення на прикладі ДЗ «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка». Виявлено специфіку інтеграції волонтерських практик у навчальний процес, а також ключові чинники, що впливають на формування професійних компетентностей, соціальної відповідальності та активної громадянської позиції здобувачів вищої освіти. Систематизація історичних, правових та методичних аспектів волонтерства, опис ефективних підходів до практичної підготовки майбутніх соціальних працівників, дозволяє створити основу для розробки освітніх (освітньо-професійних програм) та рекомендацій щодо організації волонтерських ініціатив у закладах вищої освіти. Висновки. У результаті дослідження здійснено аналіз сучасних підходів до організації волонтерської діяльності та підготовки майбутніх соціальних працівників. Встановлено, що участь у волонтерських проєктах сприяє формуванню професійних компетентностей здобувачів. Виявлено ключові фактори, які сприяють успішній реалізації волонтерських практик: системна інтеграція волонтерської діяльності у навчальний процес, активна участь здобувачів вищої освіти у соціально-важливих проєктах, наявність підтримки з боку університету та наставництво викладачів.

ПРОГНОЗУВАННЯ ЯК СТРАТЕГІЧНИЙ ІНСТРУМЕНТ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ В УМОВАХ ТРАНСФОРМАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

Олена Германівна Коломієць — 2025-12-30

Вступ. Сучасний етап розвитку українського суспільства характеризується глибокими соціально-економічними трансформаціями, посиленими наслідками повномасштабної війни, яка стала каталізатором структурних змін у всіх сферах суспільного життя. В умовах підвищеної нестабільності та зростання вразливості значної частини населення особливої уваги набуває прогнозування соціальних процесів, передбачення наслідків подій з метою формування адаптивної та далекоглядної соціальної політики державного, локального рівнів та готовності інституцій соціальної роботи до надання ефективної підтримки населенню, впровадження практичних інструментів соціальної роботи задля забезпечення сталого розвитку громади та суспільства. Метою та завданням статті є теоретичне осмислення соціального прогнозування як стратегічного інструмента соціальної роботи в умовах трансформаційного розвитку українського суспільства, з акцентом на його значущість для формування адаптивної соціальної політики в умовах війни та постконфліктного відновлення. Результати дослідження засвідчили, що інтеграція соціального прогнозування в практику соціальної політики та соціальної роботи є ключовим чинником формування адаптивних стратегій, здатних забезпечити стійкий розвиток українського суспільства в умовах війни та постконфліктного відновлення. Встановлено, що ефективність прогнозування соціальних змін безпосередньо залежить від урахування рівня свідомості, активності громадян, їхньої здатності до опанування нових соціальних ролей, а також від гнучкості соціальних інституцій до впровадження інновацій. Доведено, що саме ці чинники формують трансформаційний потенціал, який визначає динаміку суспільного розвитку та напрям державної політики. Обґрунтовано, що соціальне прогнозування є стратегічним інструментом адаптивної соціальної політики та соціальної роботи в умовах трансформаційного розвитку українського суспільства під час війни та постконфліктного відновлення. Прогнозування визнано стратегічним елементом соціальної сфери, що має бути інтегрованим в управлінські процеси та освітні програми підготовки фахівців соціальної роботи. Розвинена прогностична компетентність дозволяє фахівцю не лише оперативно реагувати на виклики, а й передбачати потреби, ефективно розподіляти ресурси та планувати діяльність, орієнтовану на досягнення бажаного майбутнього. Новизна дослідження. Трансформаційний потенціал суспільства в кризових умовах характеризується вищою активністю та оперативністю реагування індивідів на соціальні виклики у порівняні з державними інституціями. Розвиток свідомості громадян, здатність їх до самоорганізації, солідарність, національна єдність та ідентичність яскраво проявились в Україні через утворення міцних горизонтальних зв’язків, взаємну підтримку та чітке усвідомлення спільної мети через впровадження новаторських соціальних практик, спрямованих на своєчасне розв’язання життєво важливих проблем. Якість соціальних прогнозів в умовах невизначеності та на етапах інтенсивних змін залежить від врахування трансформаційного потенціалу суспільства.