Соціальна робота та психологія: освіта і наука

ОСОБЛИВОСТІ СПІЛКУВАННЯ СОЦІАЛЬНОГО ПРАЦІВНИКА З ВЕТЕРАНАМИ ВІЙНИ ТА ДЕМОБІЛІЗОВАНИМИ ОСОБАМИ: ЕТИЧНИЙ АСПЕКТ

2025-06-16T12:37:42+03:00

Вступ. Після виконання військового обов’язку ветерани повертаються до своєї сім’ї, громади та спільноти, яку вони захищали. Досить часто процес адаптації людини, що повернулася з фронту, до умов цивільного життя є нелегким та стресовим. Психічне здоров’я захисників і захисниць, які повертаються з фронту додому, залежить не лише від рівня реабілітаційних центрів, а й від того, як до них ставляться в суспільстві, оскільки неналежне ставлення до ветеранів від суспільства травмує їх повторно. Саме тому створення підтримувального, дружнього та сприйнятливого середовища є одним з головних викликів і завдань для українського суспільства сьогодні. Мета дослідження – розкрити особливості спілкування соціального працівника з ветеранами війни та демобілізованими особами. У процесі дослідження автори використали метод аналізу психолого-педагогічних джерел із досліджуваної проблеми, методи порівняння та узагальнення. Розглянуто різні підходи до визначення поняття «спілкування» в працях науковців; досліджено складники спілкування (комунікативний, інтерактивний, перцептивний). Проаналізовано низку нормативно-правових документів: Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Етичний кодекс спеціалістів із соціальної роботи України, Міжнародну Декларацію етичних принципів соціальної роботи, Міжнародні етичні стандарти соціальних працівників, інші акти законодавства, які стосуються роботи соціального працівника й регулюють надання допомоги ветеранам та підтримку їх адаптації до цивільного життя. Висновки. Схарактеризовано основні комунікативні вміння, якими повинен володіти фахівець, працюючи з ветеранами війни та демобілізованими особами. Виокремлено основні вимоги до соціального працівника та сформулювано рекомендації для роботи з ветеранами війни й демобілізованими особами.

ДЕТЕРМІНАНТИ БУЛІНГУ, ЙОГО НАСЛІДКИ ТА ШЛЯХИ ЛОКАЛІЗАЦІЇ: СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНИЙ АСПЕКТ

2025-06-16T12:50:59+03:00

Вступ. Наукове дослідження зумовлене існуванням надзвичайно гострої проблеми насильницьких та агресивних поведінкових проявів в підлітковому (учнівському) середовищі підлітків. У процесі соціалізації беруть до уваги певні морально-етичні норми взаємодії підлітків з іншими учасниками соціальної групи, де цькування та насильство займають провідне місце. Наукова новизна. Розглянуто першопричини формування та шляхи локалізації насилля серед дітей. Висвітлено головні чинники, з-поміж яких вирізняються сім’я, педагоги та референтні групи, що можуть слугувати головною передумовою зародження насильницької політики в дитячому / підлітковому середовищі. Вказано соціологічні дані щодо булінгу в учнівському середовищі. Публікація містить результати практичних напрацювань з вивчення рівня агресивності школярів, що є передумовою скоєння насилля одними учнями над іншими. Мета статті полягає у виокремленні булінгу як однієї з ключових соціально-психоло-педагогічних проблем сучасного українського суспільства. Результати. В ході наукових розвідок щодо булінгу як соціального явища нами встановлено його можливі складові – нетолерантність та нетерпимість до інших дітей, серед яких першими жертвами стають особи з фізичними вадами, поведінковими особливостями, особливостями зовнішності, поганими соціальними навиками, хворобами, затримкою розумового розвитку, труднощами у навчанні тощо. Запропоновано низку рекомендацій, що слугуватимуть дієвим соціально-педагогічним інструментом щодо профілактики та локалізації підліткового булінгу (негайна реакція на прояви насильства в освітньому середовищі та поза ним, систематична просвітницька робота щодо ознак та його наслідків, вивчення динаміки булінгу, його аналіз, висвітлення чіткого механізму повідомлення учнями про факти насильства з забезпеченням конфіденційності). Надано рекомендації щодо активізації командної роботи науковців та педагогів, батьків, осіб, дотичних до становлення підлітків з метою превенції та локалізації досліджуваного явища. Педагогам запропоновано підвищувати власний компетентнісний рівень шляхом участі у тренінгах та програмах; інтенсифікувати інформаційно-просвітницьку роботу з батьками щодо проявів булінгу та шляхів його локалізації.

ЗАСТОСУВАННЯ ТРАВМОІНФОРМОВАНОГО ПІДХОДУ В СОЦІАЛЬНІЙ РОБОТІ З ДІТЬМИ ПІД ЧАС ВІЙНИ

2025-06-16T12:54:30+03:00

Вступ. Російсько-українська війна спричинила нові масштабні виклики, що постали перед українським суспільством. Непередбачувані й стрімкі події докорінно змінюють життя не лише суспільства загалом, а й окремих його громадян, які у власному повсякденному житті регулярно стикаються з такими явищами, як втрата життя, здоров’я, постійний стрес, тяжкі емоційні переживання, наслідком чого є значний рівень індивідуальної та колективної психологічної травматизації, який неможливо ігнорувати. Тож надання якісної і доступної психологічної допомоги всім, хто її потребує, постає як важливий пріоритет суспільства, що може бути реалізований, зокрема, фахівцями із соціальної роботи, які могли би запропонувати таку підтримку своїм клієнтам, що пережили травмівні події, як дорослим, так і дітям, спираючись на травмоінформований підхід. Мета та завдання статті – обґрунтувати можливість застосування травмоінформованого підходу в практичній діяльності фахівців із соціальної роботи, які надають допомогу дітям. Результати. У публікації наведено результати дослідження, проведеного в межах міжнародного проєкту «Травмоінформовані підходи в покращені догляду та медіація», під час якого інформантами були фахівці із соціальної роботи та психологи, що представляють соціальні служби м. Харкова й п’яти територіальних громад Харківської області. Дослідження продемонструвало, що більшість фахівців-практиків не стикалася у власній професійній діяльності з таким терміном, як «травмоінформований підхід», і нічого не змогли про нього сказати. При цьому вони мають певний досвід, як працювати з психологічними травмами, але він був пов’язаний із застосуванням інших підходів, технік, прийомів. Автор доходить висновку про важливість поширення серед фахівців, які працюють із дітьми в соціальних службах, по-перше, хоча б загальних уявлень про травмоінформований підхід, а по-друге, навичок його застосування в практичних ситуаціях.

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ПІДПРИЄМНИЦТВА ЯК МЕХАНІЗМУ СОЦІАЛЬНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ВЕТЕРАНІВ: ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ ПІДХІД

2025-06-16T12:57:31+03:00

Вступ. Статтю присвячено дослідженню соціально-психологічних аспектів підприємництва як механізму соціальної реабілітації ветеранів, а саме вивченню теоретико-методологічного підґрунтя досліджуваної теми. Обґрунтовано актуальність дослідження проблеми та закцентовано увагу на важливості соціальної реабілітації ветеранів шляхом здійснення підприємницької діяльності. У роботі розглядаються базові поняття дослідження «соціальна реабілітація» та «підприємництво», визначено соціально-психологічні аспекти підприємництва як механізму соціальної реабілітації ветеранів, виявлено методологічні принципи (комплексність, індивідуалізація, адаптація і мотивація) та методологічні підходи (психоаналітичний, когнітивно-біхевіоральний і системно-екологічний) досліджуваної проблеми. Мета статті – виявити соціально-психологічні аспекти підприємництва як механізму соціальної реабілітації ветеранів шляхом визначення методологічних підходів та принципів досліджуваної проблеми. Здійснений теоретико-методологічний аналіз дав змогу виявити соціально-психологічні аспекти підприємництва як механізму соціальної реабілітації ветеранів: стресостійкість, саморегуляція, мотивація, схильність до ризику, підтримка родини, спільноти ветеранів, державних та громадських інституцій. Визначено методологічні принципи та підходи, що надає цілісне уявлення соціально-психологічних аспектів підприємницької діяльності як механізму соціальної реабілітації ветеранів. Це й визначає новизну проведеного дослідження. Висновки. Підприємницький потенціал ветеранів значною мірою залежить від соціальної реабілітації та підтримки на соціальному рівні. Рекомендовано розробити програми підтримки, які б ураховували специфіку психологічних і соціальних потреб ветеранів для успішної реалізації їхнього бізнес-потенціалу.

ІНТЕГРАЦІЯ ВНУТРІШНЬО ПЕРЕМІЩЕНИХ ОСІБ У ПРИЙМАЮЧІ ГРОМАДИ

2025-06-16T14:15:18+03:00

Вступ. Аналіз нормативних документів та сучасних досліджень щодо сприяння інтеграції внутрішньо переміщених осіб у приймаючі громади дав змогу виокремити види інтеграції внутрішньо переміщених осіб (економічну, правову, психологічну, соціокультурну, освітню) та розкрити їх ключові аспекти. Проаналізовано досвід діяльності недержавних організацій у сприянні інтеграції внутрішньо переміщених осіб у приймаючі громади (на прикладі Хмільницької районної громадської організації «Право», Благодійної організації «Благодійний фонд «Відновлення України», Громадської організації «Джерело підтримки») та встановлено охоплення виокремлених видів інтеграції. Мета статті – дослідити особливості процесу інтеграції внутрішньо переміщених осіб у приймаючі громади. Висновки. Визначено, що інтеграція внутрішньо переміщених осіб у приймаючі громади буде успішною за умов: налагодження інформаційно-комунікаційного компонента між усіма зацікавленими сторонами та сформованості принципів толерантності; подолання соціокультурних конфліктів між внутрішньо переміщеними особами та членами приймаючих громад; залучення внутрішньо переміщених осіб до ухвалення рішень у приймаючих громадах (участь у консультативно-дорадчих органах з питань внутрішньо переміщених осіб); здійснення психологічного супроводу внутрішньо переміщених осіб; надання безоплатної правової допомоги та/або соціальної послуги представництва інтересів; створення робочих місць для внутрішньо переміщених осіб та підтримки соціального підприємництва; організації програм підвищення кваліфікації та/або перекваліфікації внутрішньо переміщених осіб; створення рівного доступу до освіти та можливостей для відпочинку; налагодження командної взаємодії через спільну волонтерську діяльність; розвиток соціальної згуртованості громади; включення внутрішньо переміщених осіб з дітьми в соціально-виховне середовище приймаючих громад; самоорганізації життєдіяльності.

СОЦІАЛЬНЕ ПРОЄКТУВАННЯ ЯК МЕХАНІЗМ АДАПТАЦІЇ МІЖНАРОДНОГО ДОСВІДУ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ В УКРАЇНІ

2025-06-16T14:25:20+03:00

Вступ. У процесі реформування системи надання соціальних послуг актуалізується потреба у вивченні та імплементації відповідних міжнародних практик і стандартів. Проте механічне запозичення іноземних моделей без урахування українських реалій і локального контексту не завжди дає позитивний результат. З огляду на це, зростає значення соціального проєктування як механізму адаптації міжнародного досвіду до національних умов. Мета та завдання дослідження. Метою дослідження є аналіз соціального проєктування як механізму адаптації міжнародного (насамперед європейського) досвіду соціальної роботи в Україні, а також уточнення його потенціалу, етапів, інструментів і механізмів реалізації в умовах українського соціального середовища. Завдання дослідження: 1) виявити ключові етапи, інструменти та механізми реалізації соціального проєктування в контексті адаптації міжнародного досвіду; 2) розробити практичні рекомендації щодо ефективного використання соціального проєктування в процесі модернізації соціальної роботи в Україні на основі європейських стандартів. Результати. Розкрито ключові етапи реалізації соціального проєктування в цій сфері: ідентифікація соціальної проблеми, вивчення міжнародного досвіду, проєктування локального рішення, пілотування та масштабування результатів у систему соціальних послуг. Аналіз позитивного досвіду використання поетапної моделі соціального проєктування дає змогу підкреслити важливість міжсекторальної співпраці, інклюзивності та орієнтації на сталий розвиток. Перспективним напрямом подальших досліджень є розробка моделей соціального проєктування в соціальній роботі залежно від цільових груп, а також їх використання в довгостроковій перспективі.

СОЦІАЛЬНО-ПРАВОВИЙ ЗАХИСТ ВЕТЕРАНІВ ВІЙНИ ТА ЧЛЕНІВ ЇХНІХ СІМЕЙ

2025-06-16T14:31:51+03:00

Вступ. У статті розглядаються актуальні питання соціально-правового захисту ветеранів війни та членів їхніх сімей в Україні. Аналізуються основні нормативно-правові акти, що регулюють цю сферу, а також висвітлюються проблеми, з якими стикаються ветерани та їхні родини. Особлива увага приділяється питанням медичного забезпечення, психологічної реабілітації, працевлаштування та соціальної адаптації ветеранів. На основі проведеного аналізу пропонуються шляхи вдосконалення системи соціально-правового захисту ветеранів війни та членів їхніх сімей з метою забезпечення гідної інтеграції в суспільство та підвищення рівня життя. Розглядаються ключові аспекти державної політики, спрямовані на забезпечення прав та гарантій цієї вразливої категорії громадян. Метою дослідження є комплексний аналіз стану соціально-правового захисту ветеранів війни та членів їхніх сімей в Україні, виявлення проблемних аспектів у цій сфері, зокрема аналіз чинного законодавства та нормативно-правових актів, що регулюють соціально-правовий захист ветеранів війни та членів їхніх сімей, виявлення ефективних механізмів соціальної підтримки ветеранів і їхніх сімей. Методологія. Дослідження ґрунтується на комплексному аналізі нормативно-правових джерел та наукової літератури з питань соціально-правового захисту ветеранів війни й членів їхніх сімей. Використання методів аналізу, синтезу та узагальнення нормативно-правових актів і документів дало можливість вивчити та проаналізувати чинне законодавство України, що регулює соціально-правовий захист ветеранів війни та членів їхніх сімей. Системний аналіз дав можливість розглянути систему соціально-правового захисту ветеранів як комплексної системи, що містить різні елементи та їх взаємозв’язок. Результати. Здійснено аналіз оцінки внеску державної політики в соціально-правовий захист ветеранів. Досліджено рівень інтеграції ветеранів у суспільство та виявлення факторів, що сприяють або перешкоджають соціальній адаптації. Визначено можливості адаптації різник практик до українських умов. Розробка інформаційних матеріалів для ветеранів та їхніх сімей щодо їхніх прав і пільг.

ІСТОРИЧНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ СИСТЕМИ МІЖНАРОДНОГО ЗАХИСТУ СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНИХ ПРАВ ОСОБИ

2025-06-16T14:37:06+03:00

Вступ. У статті досліджуються історичні етапи становлення та розвитку системи міжнародного захисту соціально-політичних прав людини. Розглядаються ключові міжнародні документи, що стали основою для формування сучасних механізмів захисту прав людини. Особлива увага приділяється аналізу впливу історичних подій, зокрема світових воєн та глобальних суспільно-політичних змін, на еволюцію міжнародних стандартів у сфері прав людини. Досліджуються також особливості функціонування регіональних систем захисту прав людини, як-от Європейська конвенція з прав людини та практика Європейського суду з прав людини. У статті підкреслюється значення міжнародного співробітництва та діяльності міжнародних організацій, зокрема ООН, у забезпеченні ефективного захисту соціально-політичних прав особи на сучасному етапі розвитку людства. Метою дослідження є комплексний аналіз історичних аспектів розвитку системи міжнародного захисту соціально-політичних прав людини, зокрема, виявлення ключових етапів становлення та розвитку системи міжнародного захисту прав людини та аналіз впливу історичних подій на формування сучасних міжнародних стандартів, що стосуються соціальних і політичних прав людини. Методологія. Дослідження ґрунтується на комплексному аналізі історичних джерел, міжнародних договорів, документів міжнародних організацій та наукової літератури з питань міжнародного права, історії держави і права та прав людини. Завдяки використанню методів аналізу, синтезу та узагальнення нормативно-правових актів і документів міжнародного значення, що дало можливість вивчити еволюцію системи міжнародного захисту соціально-політичних прав людини в хронологічній послідовності, а також дослідити взаємозв’язок між різними елементами системи міжнародного захисту прав людини. Висновки. Проаналізовано ефективність механізмів міжнародного захисту соціально-політичних прав людини та визначення шляхів їх удосконалення та формулювання обґрунтованих висновків і рекомендацій щодо підвищення ефективності міжнародного захисту соціально-політичних прав людини в умовах сучасних викликів. Установлено, що отримані результати дослідження сприятимуть підвищенню рівня захисту соціально-політичних прав людини, зміцненню міжнародного співробітництва в цій сфері та утвердженню принципів демократії, справедливості та верховенства права у світі.

СОЦІАЛЬНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ СТАЛІНЩИНИ В РАДЯНСЬКІЙ УКРАЇНІ: ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТ

2025-06-16T14:40:18+03:00

Вивчення історії Радянської України між Першою і Другою світовими війнами зараз є актуальним, оскільки саме в період сталінщини були закладені основи тої держави, яка через століття переродилася в країну, що бачить єдиним сценарієм свого майбутнього війну проти сусідньої незалежної європейської держави. Цей період асоціюється, насамперед, з нечуваним політичним терором і репресіями, направленими проти української інтелігенції, селян і робітників. Насилля застосовувалося не лише проти тих, хто перебував в опозиції до більшовизму, але й тих, хто визнавався теоретиками партії ворогом за своїм походженням, родом занять, хто був носієм певного культурного коду, світогляду, цінностей та переконань, які йшли в розріз з офіційною позицією, зазвичай, визнаною єдино правильною. Ця частина суспільства Радянської України була приречена на розстріли й тюремні строки, а її місце мала зайняти «нова людина», позбавлена сімейних традицій, національних ознак, поваги до приватної власності, підприємницьких якостей, права на власну думку – всього, на чому ґрунтувався цивілізаційний поступ в Європі протягом «довгого» ХІХ ст. Одним з методів формування комуністичної «нової людини» була соціальна нерівність, існування якої в СРСР офіційно замовчувалося і заперечувалося, натомість активно просувалася міфологема про те, що в Країні Рад все населення рівне між собою у майнових, політико-соціальних і культурних правах. Вступ. Комуністична ідеологія передбачала розбудову нового безкласового суспільства, яке базувалося на засадах загальної рівності та позбавленого майнових та соціальних суперечок. Під впливом державного примусу й всеохоплюючої, широкомасштабної пропаганди кремлівська партійна верхівка прагнула переконати населення України, що таке суспільство – це не тільки справа майбутнього, але воно вже сформовано в Країні Рад. Мета дослідження: на прикладі соціально-правової сфери Радянської України міжвоєнного часу проаналізувати основні засади внутрішньої політики сталінського режиму та сформувати цілісну картину розбудови тоталітарного суспільства комуністичного типу на території республіки. Результати. У статті, на прикладі соціальної політики сталінщини та її правового підґрунтя, визначено основні категорії населення Радянської України та особливості ставлення держави до кожної з них. Доведено, що соціальна нерівність та політичний примус була невід’ємною частиною суспільного життя, а позбавлення соціальних і майнових прав перетворилося на звичну практику, яка цілком відповідала репресивній політиці сталінізму щодо українських територій.

ДІЯЛЬНІСТЬ СОЦІАЛЬНИХ ПРАЦІВНИКІВ У РЕАБІЛІТАЦІЙНИХ ЗАКЛАДАХ

2025-06-16T14:45:51+03:00

Вступ. У статті висвітлено роль соціальних працівників у реабілітаційних закладах, які допомагають людям відновлювати здоров’я. Описано функції соціальних працівників, якими вони користуються у своїй роботі, серед них: розробка індивідуальних планів реабілітації, надання психологічної та емоційної підтримки, а також координація роботи між різними фахівцями. Висвітлена програма соціальних заходів, яка спрямована на соціальну адаптацію та інтеграцію осіб з інвалідністю в суспільстві. Схарактеризовано труднощі, з якими стикаються соціальні працівники у своїй роботі: недостатнє фінансування, емоційне вигорання та проблеми в координації з іншими спеціалістами. З’ясовано, що завдяки комплексному підходу соціальних працівників у процесі реабілітації пацієнтів забезпечується їх успішна адаптація до нових умов життя та інтеграції в суспільстві. Зазначено, що важливим елементом є взаємодія соціальних працівників з родинами клієнтів, що допомагає ефективності реабілітаційного процесу. Мета роботи – висвітлити діяльність соціальних працівників у реабілітаційних закладах. Наукова новизна полягає в комплексному аналізі діяльності соціальних працівників у реабілітаційних закладах, ураховуючи сучасні виклики та потреби суспільства. Висновки. Діяльність соціальних працівників у реабілітаційних закладах є важливим складником комплексної допомоги особам, які потребують підтримки. Соціальні працівники сприяють ефективній реабілітації, соціальній адаптації та інтеграції осіб у суспільство, виконуючи широкий спектр завдань – від психологічної підтримки до координації міждисциплінарної взаємодії. Соціальні працівники сприяють розвитку навичок самостійного життя завдяки індивідуальному консультуванню, організації групових занять, підтримці родин пацієнтів, а також координації міждисциплінарної взаємодії між медичними, психологічними та педагогічними фахівцями. Їхня діяльність спрямована не лише на подолання фізичних або психологічних труднощів, а й на формування сприятливого соціального середовища для осіб, які перебувають у процесі реабілітації. Подальші дослідження в цій сфері сприятимуть удосконаленню підходів та підвищенню ефективності соціальної роботи в реабілітаційних установах.

СПІЛЬНОЧИТАННЯ ЯК СОЦІАЛЬНА ТЕХНОЛОГІЯ

2025-06-16T14:48:46+03:00

Вступ. Повномасштабна війна в Україні спричинила глибокі соціальні трансформації, як-от вимушене переміщення, втрата житла, сепарація родин, життя в окупації. Це супроводжується психологічним тиском й актуалізує потребу в ефективних формах соціальної підтримки. Зокрема, особливої уваги заслуговують технології, що забезпечують безпеку, інклюзивність і діалогічність. Однією з таких є спільночитання – практика групового читання вголос й обговорення тексту. Мета та завдання статті – проаналізувати потенціал спільночитання як соціальної технології підтримки вразливих категорій населення та розробити трирівневу модель його впливу – на рівні особистості, групи та громади – на основі британського досвіду (зокрема, практики організації The Reader). Результати. У статті висвітлюється необхідність оновити технології соціальної роботи відповідно до викликів війни та трансформацій українського суспільства. Увагу зосереджено на технології спільночитання, що поєднує психологічну підтримку, створення безпечного простору для самовираження та соціальну взаємодію. Автори аргументують доцільність її впровадження з урахуванням тенденцій розвитку інформаційного суспільства, у якому читання набуває нових значень не лише як освітня, а і як соціальна, інклюзивна практика. На основі аналізу стратегічних документів України у сфері популяризації читання й розвитку критичного мислення визначено три парадигми сприйняття читання: культурну, освітню та соціальну. Найменш розвиненою в українському науковому дискурсі виявилася саме соціальна парадигма читання – як практика інклюзії, соціального згуртування та підтримки. Цей аспект став центральним у дослідженні. Авторками проаналізовано британський досвід проєкту The Reader, який реалізує практики спільночитання в різних соціальних установах. Представлено результати численних досліджень, які доводять ефективність спільночитання для різних вразливих категорій людей, які свідчать про покращення психологічного стану, зниження тривожності, зміцнення соціальних зв’язків, формування надії та впевненості в собі. У статті спроєктовано трирівневу модель впливу спільночитання на основі Reader’s Theory of Change: на особистісному рівні – це зниження тривожності, підвищення самооцінки та емоційного комфорту завдяки вислуханості й прийняття; на груповому рівні – формування підтримувального середовища, здатність до співпраці, прийняття різноманітності досвідів, зменшення відчуття самотності; на рівні громади – побудова довіри, формування нових спільних сенсів, мотивація до дій, що сприяють згуртованості й психологічній безпеці. Технологія спільночитання не потребує значних ресурсів, є мобільною, адаптивною до різних вікових та соціальних категорій і може бути реалізована через мережу соціальних служб, бібліотек, молодіжних центрів. Її доказовий характер дає змогу розглядати спільночитання як ефективний інструмент соціальної роботи в умовах нестабільності.

ОСОБЛИВОСТІ ПРОЦЕСУ СОЦІАЛЬНОЇ АДАПТАЦІЇ МОЛОДІ З ІНВАЛІДНІСТЮ В ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ

2025-06-16T14:54:58+03:00

Вступ. Процес соціальної адаптації молоді з інвалідністю в закладах вищої освіти є важливим і складним аспектом сучасної інклюзивної освіти. З кожним роком питання інклюзії студентів з особливими потребами набуває дедалі більшої актуальності, адже саме заклади вищої освіти є не тільки місцем для здобуття професійних знань, а й просторами для розвитку соціальних, культурних та особистісних компетенцій молоді. У нашому суспільстві проблема забезпечення рівного доступу до вищої освіти для осіб з інвалідністю стає дедалі важливішою, оскільки це безпосередньо пов’язано з їх інтеграцією в академічне та соціальне середовище. Соціальна адаптація молоді з інвалідністю в закладах вищої освіти містить низку чинників, що впливають на успішне залучення цих студентів у навчальний процес та їх подальше соціальне функціонування в суспільстві. Ураховуючи індивідуальні потреби кожного студента, цей процес має специфічні особливості, які потребують індивідуального підходу та активної участі різних учасників освітнього процесу, зокрема викладачів, адміністрації навчальних закладів, соціальних працівників та, безумовно, самих студентів. Важливим аспектом соціалізації молоді з інвалідністю є створення доступного та інклюзивного навчального середовища, яке відповідає як фізичним, так і психоемоційним потребам цих студентів. Створення умов для успішного навчання, взаємодії з однолітками та інтеграції в університетське середовище потребує комплексного підходу. Окрім фізичних аспектів, до яких належать доступність інфраструктури та використання спеціалізованих засобів навчання, важливу роль відіграють соціальні та психологічні бар’єри, з якими стикаються студенти з інвалідністю. Так, процес соціальної адаптації молоді з інвалідністю в закладах вищої освіти є багатогранним і потребує зусиль на рівні організаційних змін, а також культурних і соціальних трансформацій у суспільстві. Актуальність цієї теми зумовлена не тільки необхідністю забезпечити рівні можливості для всіх студентів, а й потребою удосконалити наявні підходи до інклюзивної освіти в Україні та світі. У цьому контексті важливо дослідити як особливості навчального процесу, так і фактори, що впливають на соціальну інтеграцію молоді з інвалідністю в академічну спільноту, що є ключовим для їхнього подальшого успіху як у навчанні, так і в професійній діяльності. Мета та завдання статті. Метою статті є всебічне дослідження процесу соціальної адаптації молоді з інвалідністю в закладах вищої освіти, зокрема виявлення основних аспектів, що впливають на їх інтеграцію в академічне, соціальне та психологічне середовище університетів. Стаття має на меті дослідити як фізичні, так і соціально-психологічні бар’єри, які ускладнюють адаптацію студентів з інвалідністю в навчальних закладах, а також визначити способи подолання цих перешкод через інклюзивні практики, підтримку з боку викладачів, адміністрації та студентського колективу. Крім того, метою є аналіз ефективності наявних механізмів підтримки студентів з інвалідністю, як-от адаптовані навчальні програми, доступність інфраструктури та спеціалізовані сервіси, що надаються закладами вищої освіти. Важливим аспектом є оцінка ролі психологічної та соціальної підтримки у формуванні позитивної динаміки адаптації та розвитку цих студентів, а також вивчення того, як створення інклюзивного середовища впливає на соціальну інтеграцію, самооцінку та академічні досягнення молодих людей з інвалідністю. Результати. У результаті проведеного дослідження виявлено ключові аспекти та проблеми, що стосуються соціальної адаптації молоді з інвалідністю в закладах вищої освіти. З’ясувалося, що цей процес є багатогранним і складним, оскільки містить не тільки фізичну, а й психологічну, соціальну та академічну адаптацію студентів до нового навчального середовища. Результати дослідження показують, що, хоча вища освіта поступово стає доступнішою для осіб з інвалідністю, значні перешкоди для їх повноцінної інтеграції досі є.

СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНІ ЧИННИКИ РОЗВИТКУ ЕМОЦІЙНОГО ІНТЕЛЕКТУ

2025-06-16T15:04:43+03:00

Вступ. Дослідження емоційного інтелекту набуває дедалі більшої актуальності, особливо в контексті професійної підготовки майбутніх соціальних працівників. Сучасна система освіти повинна не лише передавати знання, а й сприяти розвитку емоційної компетентності, що є необхідною умовою ефективної взаємодії з клієнтами. Уміння розпізнавати, регулювати та конструктивно виражати емоції є критично важливим для успішної роботи в соціальній сфері. Метою роботи є аналіз соціально-педагогічних підходів до розвитку емоційного інтелекту майбутніх соціальних працівників, визначення його ролі в професійній діяльності та обґрунтування педагогічних умов його формування. Наукова новизна. У статті узагальнено сучасні підходи до розвитку емоційного інтелекту в соціальній сфері, розглядаючи концепції Д. Гоулмана, А. Реана та інших науковців. Особливий акцент зроблено на вивченні механізмів емоційної саморегуляції, які допомагають майбутнім соціальним працівникам зберігати професійну стійкість у стресових ситуаціях. Крім того, обґрунтовано необхідність упровадження програми розвитку емоційного інтелекту для студентів Хмельницького національного університету спеціальності 231 «Соціальна робота». Ця програма спрямована на формування емоційної грамотності, що допоможе студентам точно розпізнавати та інтерпретувати як власні емоції, так й емоції інших людей. Також вона сприятиме розвитку їхніх професійних компетентностей у роботі з різними категоріями клієнтів, формуванню глибшого розуміння емоційних станів і потреб клієнтів, стимулюванню конструктивного емоційного вираження та забезпеченню здатності підтримувати емоційну рівновагу в будь-яких ситуаціях. Висновки. Результати статті свідчать, що високий рівень емоційного інтелекту дає змогу майбутнім соціальним працівникам долати емоційні труднощі, ефективно взаємодіяти з вразливими категоріями населення та мінімізувати ризики професійного вигорання. Запропоновані освітні підходи та практичні методики сприяють розвитку емоційної компетентності, що є важливим чинником професійного становлення майбутніх фахівців.

УДОСКОНАЛЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ГОТОВНОСТІ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ СУХОПУТНИХ ВІЙСЬК ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ ДО ВИКОНАННЯ БОЙОВИХ ЗАВДАНЬ: СТРЕСОСТІЙКІСТЬ В УМОВАХ ТРИВАЛОГО КОНФЛІКТУ

2025-06-16T15:08:04+03:00

Вступ. Психологічна готовність військовослужбовців Збройних Сил України (далі – ЗСУ) до виконання бойових завдань набуває особливого значення в умовах тривалого збройного конфлікту, що виник унаслідок вторгнення росії. Одним із ключових елементів цієї готовності є стресостійкість – здатність бійців зберігати психологічну стабільність і ефективно виконувати обов’язки в екстремальних умовах війни. Сучасний етап конфлікту характеризується новими викликами, як-от широке застосування безпілотних літальних апаратів, кіберзагрози та інформаційні операції, що зумовлюють необхідність переосмислити традиційні методи психологічної підготовки для адаптації до цих реалій. Мета та завдання статті. Метою дослідження є аналіз критерію «Стресостійкість в умовах тривалого конфлікту» як складника психологічної готовності військовослужбовців Сухопутних військ ЗСУ та розробка науково обґрунтованих рекомендацій щодо його вдосконалення з урахуванням специфіки сучасної війни. Завдання передбачають: уточнення поняття стресостійкості та її ролі для бійців; виявлення основних факторів, що впливають на стресостійкість у тривалому конфлікті; оцінку психологічних наслідків тривалого стресу; аналіз новизни підходів у контексті сучасних бойових дій; розробку пропозицій для підвищення психологічної готовності. Результати. У статті стресостійкість визначено як комплексну характеристику, що охоплює когнітивні, емоційні та поведінкові аспекти. Установлено, що тривалий конфлікт супроводжується такими стресогенними факторами, як довготривалі бойові дії, постійна небезпека, розлука з близькими, моральні конфлікти, фізична втома та інформаційний тиск. Ці чинники спричиняють серйозні психологічні наслідки, зокрема посттравматичний стресовий розлад (далі – ПТСР), депресію, емоційне вигорання та порушення сну. Наукова новизна дослідження полягає в акценті на унікальних особливостях сучасного етапу війни, що вимагають інноваційних підходів до психологічної підготовки. Запропоновано вдосконалення через симуляційне навчання з віртуальною реальністю, тренування стрес-інокуляції, упровадження технологій моніторингу психічного стану та програми підтримки бійців і їхніх сімей. Ці заходи сприятимуть підвищенню стресостійкості та збереженню психічного здоров’я військовослужбовців.

ПРОВІДНІ ТЕНДЕНЦІЇ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ СОЦІОНОМІЧНИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ

2025-06-16T15:21:28+03:00

Вступ. Сучасна професійна освіта набуває нової функції – вона перетворюється в засіб долучення до світової і національної культури, будучи одночасно засобом гуманізації людських відносин. До цивілізаційних тенденцій розвитку освіти в сучасному світі дослідники зараховують насамперед глобалізацію й інтеграцію. Доведено зумовленість цих процесів суспільною потребою у фахівцях з новою соціокультурною позицією; тяжінням сучасної професійної підготовки до гуманітарної, соціокультурної спрямованості; необхідністю розробки нових дидактичних систем, для яких характерні гнучкість, варіативність, адаптивність; посиленням соціалізувальної ролі освіти для дорослих людей; розширенням можливостей неформальної освіти через дистанційне та індивідуальне навчання. Мета дослідження – визначити та обґрунтувати провідні тенденції професійної підготовки майбутніх фахівців соціономічних професій, узгодити їхні основні параметри із суспільними змінами, провідними напрямами соціального прогресу. Висновки. Теоретичне обґрунтування сутності професійної підготовки майбутніх фахівців соціономічної сфери базується на усвідомленні загальних закономірностей, чинників (суспільно-політичних, соціально-економічних, соціальних, соціально-педагогічних) і провідних тенденцій (гуманізація людських відносин, прагнення до підготовки конкурентоспроможного молодого фахівця, виявлення індивідуально-психологічних особливостей майбутніх фахівців соціономічних спеціальностей у період професіоналізації, інтерпрофесійність їхньої професійної підготовки). Вони корелюються з головними тенденціями розвитку вищої освіти на основі їхніх взаємозв’язків і взаємозалежностей, що забезпечує можливість успішної роботи професіоналів в умовах соціономічної сфери, є формою їх залучення в соціально-політичні, соціально-економічні, соціально-педагогічні, соціокультурні процеси суспільства.

ВНУТРІШНІЙ АУДИТ МОЖЛИВОСТЕЙ НЕДЕРЖАВНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ СОЦІАЛЬНОЇ СФЕРИ: ПРОЄКТНИЙ ПІДХІД

2025-06-16T15:26:54+03:00

Вступ. Сучасні соціально-політичні й геополітичні реалії створюють нові виклики для недержавних організацій соціальної сфери України, спонукаючи їх шукати нові джерела стійкості, що визначатимуть їх здатність виконувати свою суттєву соціальну функцію в умовах воєнного стану. Метою дослідження є аналіз можливостей формування системи внутрішнього аудиту недержавних організацій соціальної сфери в Україні. Наукова новизна дослідження визначається імплементацією до процесу аналізу можливостей функціонування недержавних організацій соціальної сфери принципів внутрішнього аудиту, що є умовою реалізації успішної проєктної діяльності таких організацій і визначає перспективи їх фінансування за рахунок зовнішніх позабюджетних джерел. Висновки. Проведення аудиту ефективності, на нашу думку, максимально відповідає завданню з підтриманню стійкості недержавної організації соціальної сфери. Одним з аспектів аудиту ефективності є аналіз ефективності роботи співробітників організації. Оскільки провідним видом їхньої діяльності є надання соціальних послуг, то можливим джерелом інформації про її ефективність можуть бути отримувачі соціальних послуг, які здатні оцінити якість їх надання. Задля оцінки якості надання соціальних послуг у недержавних організаціях соціальної сфери проведено дослідження в Благодійній організації «Благодійний фонд “Карітас Запоріжжя”». За результатами дослідження встановлено, що благодійна організація є проактивною в процесі надання соціальних послуг, не лише надаючи їх за запитом, а інформуючи потенційних отримувачів (30 % від загального числа опитаних) про наявні для них можливості задоволення потреб у догляді вдома. Проте рівень поінформованості про контактні дані (номер телефону, адресу електронної пошти) керівної особи благодійної організації, до якої отримувачі послуг можуть звернутися в разі невдоволеності організацією надання соціальних послуг, є недостатнім (70 %). Недостатній показник інформованості клієнтів може свідчити про потенційні ризики забезпечення ефективності діяльності організації, пов’язані з порушенням зворотного зв’язку. Утім, якість комунікації співробітників із клієнтами є досить високою, оскільки інформація, необхідна для отримання соціальних послуг, була надана всім бенефіціарам простою та зрозумілою мовою.

ВПЛИВ СОЦІАЛЬНИХ МЕРЕЖ НА ПСИХОЕМОЦІЙНИЙ СТАН МОЛОДІ: СОЦІАЛЬНА РОБОТА З ПІДЛІТКАМИ В ЕРУ ЦИФРОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ

2025-06-16T15:32:27+03:00

Вступ. У сучасному суспільстві, коли цифрові технології проникли в усі сфери життя, соціальні мережі стали важливою складовою повсякденного існування молоді. Особливо це стосується підлітків, які активно використовують платформи для спілкування, самовираження та здобуття інформації. Водночас існує значна кількість досліджень, що вказують на неоднозначний вплив соціальних мереж на психоемоційний стан молоді. З одного боку, ці платформи можуть стати простором для підтримки та розвитку, де молодь може знайти однодумців і висловлювати себе. З іншого боку, соціальні мережі можуть стати джерелом стресу, тривожності, депресії та соціальної ізоляції через порівняння себе з іншими, зловживанням анонімністю та іншими факторами. Мета. аналіз впливу соціальних мереж на психоемоційний стан молоді та визначення ролі соціальних працівників у підтримці підлітків у цифрову епоху. Наукова новизна 1. Узагальнено й систематизовано наукові підходи до вивчення впливу соціальних мереж на психоемоційний стан підлітків, зокрема з урахуванням когнітивно-поведінкових, емоційно-регуляторних і соціально-психологічних факторів. 2. Вперше у контексті соціальної роботи проаналізовано взаємозв’язок між активністю в соціальних мережах та рівнем емоційного інтелекту підлітків, що визначає глибину їхнього залучення у віртуальні взаємодії та характер впливу на психоемоційний стан. 3. Сформульовано концептуальну модель соціальної підтримки підлітків, яка враховує специфіку їхньої взаємодії з цифровим середовищем та орієнтована на профілактику деструктивного впливу інформаційних технологій на психіку. 4. Визначено соціально-психологічні маркери ризику, пов’язані з надмірним або проблемним використанням соціальних мереж, що можуть бути використані соціальними працівниками як індикатори для своєчасного втручання. Висновки. Результати дослідження свідчать про те, соціальні мережі стали невід’ємним компонентом повсякденного життя підлітків, значно впливаючи на формування їхнього психоемоційного стану, особистісної ідентичності та соціальної поведінки. Цей вплив є амбівалентним: з одного боку, цифрові платформи сприяють розвитку комунікативних навичок, самовираженню, пошуку підтримки та формуванню соціального капіталу; з іншого – провокують почуття тривожності, соціальної ізоляції, формування залежності, зниження самооцінки та порушення емоційної стабільності.

КОНФЛІКТИ У СІМ’Ї: ПСИХОЛОГІЧНІ ПРИЧИНИ, НАСЛІДКИ ТА ШЛЯХИ ЇХ ПОДОЛАННЯ

2025-06-26T15:47:00+03:00

Вступ. Сімейні конфлікти є однією з найпоширеніших форм міжособистісних взаємодій, які виникають у процесі спільного життя. Вони можуть як сприяти розвитку взаємин через конструктивне вирішення, так і ставати джерелом психологічного напруження та деструктивних наслідків для членів сім’ї. Актуальність проблеми зумовлена її впливом на якість життя, психологічне здоров’я членів родини та соціальну стабільність. Особливого значення дослідження цієї теми набуває у сучасних умовах цифровізації, соціальних змін та економічної нестабільності. Метою дослідження є виявлення основних психологічних причин сімейних конфліктів, аналіз їхніх наслідків для членів родини та розробка ефективних методів і засобів їх подолання, спрямованих на гармонізацію сімейних взаємин. Наукова новизна роботи полягає у комплексному підході до аналізу сімейних конфліктів, який включає розгляд їхніх психологічних причин, наслідків і практичних шляхів вирішення. Зокрема, досліджено вплив когнітивних установок, емоційної взаємодії та комунікативних моделей на динаміку конфліктів. У роботі також акцентується увага на впливі сучасних соціальних і технологічних трансформацій на природу сімейних суперечок. Висновки. Дослідження показало, що основними психологічними причинами сімейних конфліктів є розбіжність очікувань, проблеми комунікації, емоційна нестабільність, рольові суперечності та внутрішньоособистісні конфлікти. Наслідки конфліктів включають емоційне виснаження, порушення комунікації, зниження самооцінки та негативний вплив на дітей, які можуть переймати деструктивні моделі поведінки. Ефективними методами вирішення конфліктів є розвиток комунікативних навичок, емпатії, медіація та сімейна терапія. Практичне значення роботи полягає у розробці рекомендацій для профілактики та гармонізації сімейних стосунків. Перспективи подальших досліджень пов’язані з вивченням впливу цифровізації, соціокультурних факторів та економічних змін на динаміку сімейних конфліктів.